ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 6 жовтня 2010 року

(Витяг)

У лютому 2009 р. Г. звернувся до суду з позовом до Т. про виселення, посилаючись на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27 серпня 1971 р. йому на склад сім'ї із чотирьох осіб було видано ордер на право зайняття трикімнатної квартири.

У зазначеній квартирі зареєстровані та проживають Г., Н., С, О., А. та його (позивача) колишня невістка - Т.

Відповідачка протягом тривалого часу систематично порушує правила співжиття, влаштовує сварки, застосовує до нього та його дружини фізичну силу, з приводу чого вони неодноразово зверталися до правоохоронних органів. За наслідками проведених перевірок з Т. проведені профілактичні бесіди щодо недопущення неправомірних дій, а також двічі винесено офіційне застереження.

Крім того, за вироком Тернопільського міськрайонного суду від 7 липня 2008 р. відповідачку засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до 1 року 6 місяців обмеження волі умовмо.

Посилаючись на те, що зазначені заходи виявилися безрезультатними й Т. продовжує порушувати правила співжиття, постійно погрожує йому та членам сім'ї фізичною розправою, не сплачує комунальні послуги, кімната, в якій вона проживає, знаходиться в антисанітарному стані, що унеможливлює подальше спільне проживання, Г. просив позов задовольнити й виселити відповідачку із квартири без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 116 ЖК.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 30 березня 2009 р. позов задоволено: виселено Т. із спірної квартири.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від і вересня 2009 р. зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі Г. просив скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Ухвалюючи рішення й задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керувався тим, що Т. систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим спільне проживання з нею у квартирі позивача.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що підстав для виселення відповідачки із квартири немає, оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 2 січня 2009 р. у задоволенні позову Г. до Т. про виселення на підставах, передбачених ст. 116 ЖК, відмовлено з попередженням відповідачки про недопущення порушення правил співжиття.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судами встановлено, що Г., сім'я якого складається із чотирьох осіб: його, І., А., С, - 27 серпня 1971 р. виконавчим комітетом Тернопільської міської ради виданий ордер на право зайняття трикімнатної квартири загальною площею 44, 6 м2.

Відповідно до довідки комунального підприємства "ЖЕК N 7" Г., Н., С., О., А., а також відповідачка у справі Т. зареєстровані та проживають у зазначеній квартирі.

Згідно зі ст. 116 ЖК, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичними порушеннями правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час триваючої антигромадської поведінки виселення винного може статися і під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Вирішуючи спір, суди на порушення вимог ст. 214 ЦПК на зазначені вимоги закону уваги не звернули; доводів позивача щодо того, що відповідачка протягом тривалого часу порушує правила співжиття, своєю антигромадською поведінкою унеможливлює проживання з нею в одній квартирі не перевірили; не з'ясували, чи вплинули заходи попередження на поведінку Т., чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, після застосування до неї заходів впливу, зокрема після ухвалення судом рішення, та якими доказами вони підтверджуються, у зв'язку з чим ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам статей 213, 215 ЦПК.

Таким чином, з огляду на те, що судові рішення ухвалені з порушенням зазначених норм матеріального та процесуального права, вони не можуть бути визнані законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т. задовольнила частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30 березня 2009 р. та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 1 вересня 2009 р. скасувала. Справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

____________