ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 21 липня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М. В., суддів: Жайворонок Т. Є., Мазурка В. А., Лященко Н. П., Прокопчука Ю. В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням та встановлення сервітуту відносно частини квартири за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2008 року, встановила:

У лютому 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зобов'язання не чинити йому перешкод у користуванні жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 та встановлення сервітуту відносно частини квартири, посилаючись на те, що його батьки з 1978 року до 1994 року перебували в зареєстрованому шлюбі. З часу народження (1989 рік) і до 1994 року він мешкав разом із батьками в будинку N АДРЕСА_1, який належав на праві власності його діду, ОСОБА_6, та бабі - ОСОБА_7. У 1994 році його батьки розірвали шлюб, і з того часу він став мешкати з матір'ю за іншою адресою. У 2005 році помер його батько - ОСОБА_4.

За заповітом від 8 травня 1992 року його дід, ОСОБА_6, заповів свою частину будинку своєму старшому синові - ОСОБА_4, а не молодшому сину - його батьку - ОСОБА_4.

На теперішній час власниками спірного будинку є ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 10 лютого 1976 року та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 від 5 жовтня 1995 року.

Весь цей час він був зареєстрований у будинку, і в отриманому ним паспорті місцем реєстрації значиться будинок N АДРЕСА_1.

Проте відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні жилим приміщенням у цьому будинку.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2008 року рішення міського суду в частині відмови в задоволенні позовних про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням у будинку N АДРЕСА_1 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні цим приміщенням.

У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням, і в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

У решті - судові рішення не оскаржуються.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, який до 1994 року мешкав у спірному будинку свого діда, ОСОБА_6, та вибув із матір'ю у квартиру N АДРЕСА_1, до членів сім'ї нового власника будинку - спадкоємця ОСОБА_6, відповідача у справі - не належав і не належить, а тому права на користування будинком відповідача не набув та не має.

Такий висновок ґрунтується на матеріалах справи та нормах житлового та цивільного законодавства.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, Закон не передбачив при переході прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).

Частина 4 ст. 156 ЖК УРСР передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Апеляційний суд не зважив на ці положення та скасував рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення в частині вимог про усунення перешкод у користуванні житлом, помилково вважаючи наявність житлових правовідносин між позивачем і новим власником спірного житла - ОСОБА_4

При цьому апеляційний суд виходив тільки з факту реєстрації ОСОБА_4 за спірною адресою, не встановивши, що така реєстрація проведена після набуття відповідачем права власності на житло та на підставі сімейних чи інших відносин, і без уваги на те, що позивач на ці обставини не посилався та що в провадженні суду є справа N 2-1112/08 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про скасування реєстрації.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що в 1994 році його батьки розірвали шлюб і мати поміняла місце проживання, а разом із нею переїхав і він, оскільки за домовленістю батьків його місце проживання було визначено біля матері.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині скасування рішення міського суду в частині вимог про усунення перешкод у користуванні житлом та ухвалення в цій частині нового рішення скасувати й залишити без змін рішення міського суду.

Разом з тим із цього рішення слід виключити, як зайвий і такий, що не ґрунтується на предметі спору, висновок про те, що реєстрація позивача в будинку проведена органами міліції без згоди власників житла.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2008 року про скасування рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2008 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення цих вимог скасувати, залишити рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2008 року вказівку на те, що "ця реєстрація проведена органами міліції без згоди власника житла".

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

М. В. Патрюк

Судді:

Т. Є. Жайворонок

Н. П. Лященко

В. А. Мазурок

Ю. В. Прокопчук