ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 7 липня 2010 року

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М. В., суддів: Жайворонок Т. Є., Лященко Н. П., Мазурка В. А., Прокопчука Ю. В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення порядку користування квартирою, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні жилим приміщенням, визнання незаконною відмови у наданні згоди на реєстрацію по місцю проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування частини квартири, виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2009 року, встановила:

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про встановлення порядку користування квартирою, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням, визнання незаконною відмови у наданні згоди на реєстрацію члена сім'ї по місцю проживання.

Зазначала, що будучи неповнолітньою отримала в дар від батька ОСОБА_3 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1, другу частину квартири отримала в дар її сестра ОСОБА_5 У подальшому ОСОБА_5 подарувала 2/3 частини від частини зазначеної квартири своїм батькам в рівних частках кожному.

У липні 2006 року вона одружилася із ОСОБА_2, який перейшов проживати до спірної квартири, проте відповідачі почали чинити їм перешкоди у користуванні квартирою й безпідставно відмовили у наданні згоди на реєстрацію її чоловіка у спірній квартирі. У 2007 році у них народилася дочка ОСОБА_7.

Посилаючись на викладене та на неможливість виділу належної їй частки квартири в натурі, ОСОБА_1 просила позов задовольнити: встановити порядок користування спірною квартирою за яким виділити їй у користування з сім'єю кімнату розміром 16,4 кв. м. - відповідачці з батьками кімнати 11,4 та 10,2 кв. м.

У березні 2008 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулися до суду із зустрічною позовною заявою про визнання договору дарування квартири частково недійсним.

Зазначили, що спірна трикімнатна квартира належала їм на праві власності. 22 жовтня 2004 року за спільною згодою вони подарували своїм дочкам по? частині квартири кожній, які пообіцяли довічно їх утримувати.

Проте договір дарування в частині? ОСОБА_1. був укладений ними помилково під впливом обману з боку останньої.

З підстав ст. 230 ЦК України просили визнати його в цій частині недійсним.

26 травня 2008 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 пред'явили позов до ОСОБА_2 про виселення його із квартири АДРЕСА_1.

Зазначили, що згоди на його реєстрацію в квартирі вони не давали. Останній створює їм нестерпні умови для проживання, систематично створює протиправні дії щодо них, вчиняє дебоші та погрожує їм, у зв'язку з чим вони неодноразово звертались до органів міліції.

З підстав ст. 116 ЖК України просили позов задовольнити.

У вересні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення порядку користування квартирою, визнання відмови у наданні згоди на його реєстрацію по місцю проживання незаконною та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні йому жилим приміщенням, посилаючись на те, що відповідачі безпідставно перешкоджають йому проживати разом із сім'єю у спірній квартирі? частина якої належить на праві власності його дружині ОСОБА_1, а він як член сім'ї має право на користування спірною квартирою.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 21 жовтня 2008 року зазначені позови об'єднанні в одне провадження.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1: виділено у користування ОСОБА_1 жилу кімнату площею 16,4 кв. м, жилі кімнати площею 11, 4 кв. м та 10,2 кв. м - у користування ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, кухню, ванну, вбиральню, коридор залишено у спільному користуванні; зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1, ОСОБА_2 перешкод у користуванні жилою кімнатою площею 16, 4 кв. м, кухнею, ванною, вбиральнею та коридором у квартирі АДРЕСА_1; визнано відмову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у наданні згоди на реєстрацію ОСОБА_2, як члена сім'ї ОСОБА_1 незаконною. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що співвласниками спірної квартири є позивачка ОСОБА_1, якій належить? частина квартири, її рідна сестра ОСОБА_5 та їх батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_3, їм належать по 1/6 частині квартири кожному. Всі вони зареєстровані та проживають у квартирі. З 2006 року, після реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 в квартирі проживає її чоловік - ОСОБА_2

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є відповідно до ст. 356 ЦК України спільною частковою власністю.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірною квартирою, усунення перешкод у її користуванні та визнаючи відмову відповідачів у наданні згоди на реєстрацію ОСОБА_2 незаконною, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачка як власник? частини квартири вправі на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, а відтак мала право вселити до себе чоловіка як члена своєї сім'ї без згоди інших, який набув рівного з усіма права користування квартирою.

Проте погодитись з такими висновками не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 358 ЦК України володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників.

Отже, у зв'язку з тим, що кожному учаснику спільної власності належить обмежене право власності на спільну річ, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право і обов'язок кожного співвласника узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими власниками.

Тому висновок суду про те, що ОСОБА_1 мала право без згоди інших співвласників вселити свого чоловіка жилим приміщенням.

Не ґрунтуються на вимогах закону, є хибним, як і висновок суду щодо набуття останнім рівного права користування й висновки суду щодо відсутності підстав для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири.

Відповідно до ст. ст. 116, 157 ЖК України, на підставі яких вирішено спір, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадянського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.

Висновки суду про те, що наявність офіційних попереджень ОСОБА_2 про недопустимість антигромадської поведінки зроблених 18 грудня 2007 року, 10 квітня 2008 року, 20 травня 2008 року працівниками міліції є недостатньою для його виселення з підстав ст. 116 ЖК України зроблені без врахування вищезазначених вимог закону та роз'яснень, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", відповідно до яких при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

В матеріалах справи наявні докази того, що органами внутрішніх справ неодноразово проводилися з ОСОБА_2 профілактичні бесіди та виносились протоколи офіційного застереження про недопустимість вчинення насильства в сім'ї (а. с. 72, 73, 75, 77) проте на порушення вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК України суд не дав їм належної правової оцінки.

Крім того, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вказані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

З огляду на викладене, постановлені судами рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні нею, визнання незаконною відмови у наданні згоди на реєстрацію та позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про виселення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки судом не встановлено факту обману з боку неповнолітньої обдарованої ОСОБА_1 під час укладання договору дарування їй? частини спірної квартири, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання його недійсним.

Обґрунтованим є і висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_2, оскільки він не є власником квартири.

Рішення в цій частині відповідають матеріалам справи та вимогам закону і підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2009 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні нею, визнання незаконною відмови у наданні згоди на реєстрацію та позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про виселення скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

М. В. Патрюк

Судді:

Т. Є. Жайворонок

Н. П. Лященко

В. А. Мазурок

Ю. В. Прокопчук