ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

РІШЕННЯ

від 17 березня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів: Левченка Є. Ф., Лихути Л. М., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним і визнання права власності на земельну ділянку, за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2008 року, встановила:

У липні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що 12 вересня 2005 року уклала з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу земельної ділянки N 109 для ведення садівництва площею 0,057 га в СОГ "Ветеран" на АДРЕСА_1. За цю земельну ділянку вона заплатила ОСОБА_7 30000 грн., а відповідач власноручно написав їй розписку про отримання цієї суми грошей та видав на її ім'я довіреність, посвідчену 20 вересня 2005 року приватним нотаріусом, на одержання державного акта про право власності на цю земельну ділянку та розпорядження нею. При цьому ОСОБА_7 передав їй членську книжку СОГ "Ветеран".

З моменту укладення договору вона обробляла цю земельну ділянку, сплачувала за неї необхідні платежі, на підставі довіреності відповідача отримала Державний акт про право власності на спірну земельну ділянку на його ім'я, а також зібрала інші документи, необхідні для посвідчення договору в нотаріуса.

В травні 2007 р. вона запропонувала відповідачу посвідчити договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки в нотаріальному порядку, але відповідач від явки до нотаріуса ухилився, а потім скасував довіреність на її ім'я на право розпорядження земельною ділянкою.

Оскільки умови договору купівлі-продажу земельної ділянки були виконані, але відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення, ОСОБА_6 просила суд визнати цей договір дійсним і визнати за нею право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_8 позов не визнала та в березні 2008 року звернулася до суду з самостійним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області встановлено факт її проживання з ОСОБА_7 однією сім'єю з травня 2000 року, в зв'язку з чим спірна земельна ділянка, набута ОСОБА_7 у власність у 2006 році, є їх спільною сумісною власністю. В зв'язку з цим ОСОБА_7 не мав права без її згоди відчужувати земельну ділянку. Оскільки при оформленні розписки ОСОБА_7 не мав наміру на відчуження земельної ділянки, ОСОБА_8 просила суд визнати договір, оформлений у виді виданої ОСОБА_7 розписки, недійсним.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2008 року, первісний позов задоволено: договір купівлі-продажу земельної ділянки N 109 для ведення садівництва в СОГ "Ветеран" на АДРЕСА_1, укладений 12 вересня 2005 року між ОСОБА_6 й ОСОБА_7, визнано дійсним; визнано за ОСОБА_6 право власності на цю земельну ділянку, а в позові третьої особи відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті справи.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов і відмовляючи в позові ОСОБА_8, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та виконали його, а тому укладений ними договір може бути визнаний дійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України; відчуження ОСОБА_7 спірної земельної ділянки не порушує прав ОСОБА_8, оскільки ця земельна ділянка не є їх спільною сумісною власністю.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Судами встановлено, що 12 вересня 2005 року ОСОБА_7 і ОСОБА_8 домовилися про купівлю-продаж земельної ділянки N 109 в СОГ "Ветеран" на АДРЕСА_1, що була надана ОСОБА_7 як члену СОГ "Ветеран" та перебувала в його користуванні.

Цього ж дня ОСОБА_7 склав розписку, відповідно до якої отримав від ОСОБА_6 30000 грн. за продаж цієї земельної ділянки.

20 вересня 2005 року ОСОБА_7 видав ОСОБА_6 довіреність на право отримання державного акта на спірну земельну ділянку, а також на розпорядження цією земельною ділянкою.

2 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_7 було видано державний акт про право власності на цю земельну ділянку, а 17 травня 2007 року ОСОБА_7 скасував видану ОСОБА_6 довіреність.

Згідно з вимогами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Виходячи з цих положень закону, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Проте місцевий і апеляційний суди на ці вимоги закону уваги не звернули та, встановивши, що ОСОБА_6 порушено позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, що на час досягнення домовленості відповідач не мав права власності на цю земельну ділянку, а чинним Цивільним кодексом не передбачено можливості визнання дійсним договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню й державній реєстрації, дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки при вирішенні позову ОСОБА_6 фактичні обставини справи встановлені судами вірно, але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст. 341 ЦПК України ухвалені судові рішення в цій частині скасувати й постановити нове рішення про відмову в позові.

Судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_8 відповідають вимогам закону, оскільки за загальним правилом з підстав, передбачених законом (ст. 215 ЦК України), можна визнати недійсним лише укладений договір.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_7 в цій частині висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України вирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2008 року в частині вирішення позову ОСОБА_6 скасувати. У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

В решті судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

 

Головуючий 

А. Г. Ярема 

Судді: 

Є. Ф. Левченко 

Л. М. Лихута 

Л. І. Охрімчук 

Ю. Л. Сенін