ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 28 липня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гнатенка А. В., суддів: Гуменюка В. І., Данчука В. Г., Косенка В. Й., Луспеника Д. Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства "Київстар Джс.Ем." (далі - ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем."), Міністерства внутрішніх справ України, Державного казначейства України, третя особа - Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів, про відшкодування моральної шкоди за порушення таємниці телефонних дзвінків за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2008 року, встановила:

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в серпні 2005 року придбала стартовий пакет мобільного зв'язку ЗАТ "Київстар Джс.Ем." з номером 380975288877, ставши споживачем телекомунікаційних послуг цього оператора, який зобов'язаний забезпечити схоронність відомостей про надані послуги. Проте в липні 2006 року вона дізналася про те, що оператором без її згоди та відома зроблена деталізація її телефонних дзвінків (номери, дата, час, тривалість, тип, серійний номер, азимут, адреса базової станції) за період з 10 червня 2006 року до 7 липня 2006 року, яка стала відомою її чоловікові, що дало можливість з'ясувати її місцезнаходження та певні обставини з її особистого життя, що призвело до неприязних стосунків із ним, а згодом і до розірвання шлюбу. Через такі неправомірні дії з незбереження конфіденційної інформації та порушення таємниці її особистого життя вона зазнала душевних страждань та моральних переживань, тому на підставі ст. ст. 31, 32 Конституції України, Закону України "Про телекомунікації" просила стягнути із ЗАТ "Київстар Джс.Ем." 250 тис. грн. моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 не доведено на підставі належних і допустимих доказів вини ЗАТ "Київстар Джс.Ем." у розповсюдженні (незбереженні) відомостей про надані їй телекомунікаційні послуги мобільного зв'язку.

Проте погодитись із таким висновком не можна.

Судом установлено, що, придбавши в 2005 році стартовий пакет мобільного зв'язку, між ОСОБА_3 та ЗАТ "Київстар Джс.Ем." виникли договірні правовідносини з приводу надання телекомунікаційних послуг; позивачка стала споживачем таких послуг, у тому числі має право, а оператор телекомунікацій зобов'язаний забезпечити схоронність відомостей про споживача, надані телекомунікаційні послуги, зокрема їх отримання, тривалість, зміст, маршрути передавання тощо.

Судом також установлено, що було здійснено роздрукування з деталізацією телефонних дзвінків ОСОБА_3 (номери, дата, час, тривалість, тип, серійний номер, азимут, адреса базової станції) за період з 10 червня 2006 року до 7 липня 2006 року, яке стало відомим її чоловікові шляхом вкидання до поштової скриньки, що призвело до розірвання шлюбу, і, крім того, ця інформація була відомою правоохоронним органам - СБУ та МВС України.

Установивши такі фактичні обставини справи, які не оспорювалися сторонами у справі, тобто підтвердивши факт порушення особистих немайнових прав позивачки - права на таємницю телефонних розмов і схоронність наданих телекомунікаційних послуг, разом із тим, пославшись на положення норм цивільного процесуального права про обов'язки з доказування та ст. ст. 23, 1167 ЦК України, закони України "Про телекомунікації", "Про інформацію", суди відмовили в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають, у порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України суди не визначились із предметом і підставою позову ОСОБА_3; неправильно розподілили обов'язки з доказування; не з'ясували, які правовідносини виникли між сторонами; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень ст. ст. 31, 32 Конституції України, ст. ст. 270, 306 ЦК України кожному гарантується право на недоторканість особистого життя, право на таємницю телефонних розмов; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

На зазначені конституційні положення, які гарантують право на недоторканість особистого життя, суди взагалі не звернули уваги, незважаючи на те, що позивачка посилалась на них як на підставу позову.

У сфері телекомунікаційних послуг, які надавались ЗАТ "Київстар Джс.Ем." на договірній основі ОСОБА_3, права споживача гарантовані ст. 9 Закону України "Про телекомунікації", згідно з якою охорона таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються технічними засобами телекомунікацій, та інформаційна безпека телекомунікаційних мереж гарантуються Конституцією та законами України; зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонене, крім випадків, передбачених законом.

Цим же законом покладені обов'язки на оператора телекомунікацій, який зобов'язаний вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій; повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність відомостей щодо споживача, отриманих при укладенні договору, наданих телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо (ст. ст. 9, 34).

Крім того, згідно зі ст. 39 цього ж Закону України оператори телекомунікацій зобов'язані вживати заходів для недопущення несанкціонованого доступу до телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами.

У зв'язку з наведеним посилання суду на те, що ОСОБА_3 не довела вини оператора телекомунікацій щодо незабезпечення схоронності наданих їй телекомунікаційних послуг та роздрукування телефонних розмов, є безпідставним і таким, що не відповідає вимогам наведених вище положень закону, а також ст. 614 ЦК України, згідно з якою саме на відповідачі лежить обов'язок довести відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (тобто діє презумпція вини).

Суди не звернули уваги на те, що позивачка довела факт порушення її права на недоторканість особистого життя, довела наявність роздрукування її телефонних розмов, якою володіли інші особи, а також правоохоронні органи.

Посилання апеляційного суду на те, що СБУ та МВС України, які володіли цієї інформацію про особисте життя ОСОБА_3, оскільки в установленому законом порядку мають право знімати таку інформацію з телекомунікаційних мереж, відповідає вимогам законодавства України. Проте як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не навели доказів, на якій правовій підставі вони цю інформацію отримали й на якій правовій підставі оператор телекомунікацій надав їм таку інформацію, тому що в матеріалах справи відсутні такі докази (постанова про порушення кримінальної чи оперативно-розшукової справи, постанова суду про право на зняття такої інформації тощо).

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий 

А. В. Гнатенко 

Судді: 

В. І. Гуменюк 

  

В. Г. Данчук 

  

В. Й. Косенко 

  

Д. Д. Луспеник