ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 30 жовтня 2013 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Онопенка В. В., Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Лященко Н. П., Патрюка М. В., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБИ_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБИ_2, третя особа - приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки недійсним, встановила:

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"), ОСОБИ_2, третя особа - приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБИ_3, про визнання договору іпотеки недійсним.

Позивач зазначав, що його батькам, ОСОБІ_2 та ОСОБІ_4, на праві спільної сумісної власності належав будинок НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області, який був оформлений на ім'я матері - ОСОБИ_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер. Після смерті батька відкрилася спадщина, яку ОСОБА_1 прийняв.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2012 року, визнано за ОСОБОЮ_1 право власності на S частини будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області в порядку спадкування за померлим батьком.

У серпні 2009 року ОСОБІ_1 стало відомо, що його мати без його згоди 15 травня 2008 року для забезпечення виконання умов кредитного договору уклала із закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", договір іпотеки нерухомого майна за реєстровим НОМЕРОМ_2, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку ПАТ "КБ "ПриватБанк" будинок НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області.

Позивач вказував, що договір іпотеки укладено сторонами з порушенням чинного законодавства, оскільки не була отримана його згода як співвласника будинку на передачу майна в іпотеку. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив у суду визнати вказаний договір недійсним і зобов'язати приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБУ_3 зняти заборону щодо відчуження будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області, а також виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстровим НОМЕРОМ_2 й з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстрацію зняття заборони відчуження за реєстровим НОМЕРОМ_3.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року у відкритті касаційного провадження в указаній справі відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали судді суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 529, 548, 549 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР), ч. 1 ст. 317, ст. ст. 358, 361 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і ч. 3 ст. 5, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" (далі - ЗУ "Про іпотеку").

На обґрунтування заяви заявником додано копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2010 року, від 29 червня 2012 року та від 8 жовтня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи та перевіривши викладені в заяві ОСОБИ_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з указаних нижче підстав.

Відповідно до вимог ст. 360 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 15 травня 2008 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБОЮ_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2012 року, визнано за ОСОБОЮ_1 право власності на S частки будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області в порядку спадкування після смерті батька.

З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно НОМЕР_4, виданої КП "Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", вбачається, що 9 серпня 2012 року за ОСОБОЮ_1 зареєстровано право власності на S частки будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області, а за ОСОБОЮ_2 зареєстровано право власності на T частки будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБИ_1 про визнання недійсним договору іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився суд касаційної інстанції, виходили з того, що ОСОБА_1 став власником S частини будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, тобто більш як через три роки після укладення його матір'ю договору іпотеки нерухомого майна від 15 травня 2008 року за реєстровим НОМЕРОМ_2. На час укладення оспорюваного правочину єдиним власником спірного будинку (предмета іпотеки) була ОСОБА_2, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки.

Для прикладу наявності неоднакового застосування положень ст. ст. 529, 548, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 317, 358, 361 ЦК України та ст. ст. 5, 6 ЗУ "Про іпотеку" заявник посилається на:

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2010 року та від 8 жовтня 2012 року за подібних спорів, за якими суди касаційних інстанцій дійшли висновків, що спільне майно, яке належить двом співвласникам, не може без згоди іншого передаватися в іпотеку;

ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2012 року, в якій суд касаційної інстанції виходив із того, що майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. 24 серпня 2000 року помер ОСОБА_9. Після смерті батька відкрилася спадщина на належну частку його майна, яку прийняли його неповнолітні діти. Тому їх мати ОСОБА_7 при укладенні договору іпотеки не мала права без дозволу органів опіки та піклування передавати ПАТ "КБ "ПриватБанку" в іпотеку увесь будинок, оскільки вона не є власником усього предмету іпотеки, а належна їй частка на момент укладання договору іпотеки не була їй виділена в натурі та зареєстрована як окремий об'єкт нерухомості.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, а саме: ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 358, 361 ЦК України і ч. 3 ст. 5, ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про іпотеку".

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні однієї й тієї самої норми права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Виходячи із вище зазначених норм законодавства ОСОБА_1 як спадкоємець прийняв спадщину з моменту її відкриття та відповідно до рішення суду першої інстанції від 22 березня 2012 року є власником S частки будинку.

Згідно із ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За нормами ч. 3 ст. 5 ЗУ "Про іпотеку" частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції залишив поза увагою той факт, що будинок НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області є спільною власністю ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2, а тому не міг передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника.

За таких обставин заява ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року підлягає частковому задоволенню за наявності підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 355, 360 3, 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року задовольнити частково.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий:

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор'єва

 

В. І. Гуменюк

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

Ю. Л. Сенін

 

 

* * *

Правова позиція
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі N 96цс13

Згідно із ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За нормами ч. 3 ст. 5 ЗУ "Про іпотеку" частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Отже, майно, що є у спільній власності осіб не може передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника.

____________