ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 травня 2012 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Гуменюка В. І., Григор'євої Л. І., Жайворонок Т. Є., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2011 року у справі за позовом Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації до ОСОБА_9, третя особа - МРЕВ ДАІ УМВС України в Чернівецькій області, про повернення автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога, встановила:

У грудні 2010 року Головне управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації (далі - Головне управління) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_9 про повернення автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога.

Позивач зазначав, що інваліду Великої Вітчизняної війни II групи ОСОБА_10 відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року N 999 (далі - Порядок від 8 вересня 1997 року), на підставі витягу з протоколу засідання Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України від 21 липня 2005 року N 26/ГД-10647 і накладної N 108, затвердженої Головним управлінням 17 серпня 2005 року, безоплатно передано із числа гуманітарної допомоги автомобіль марки "Фольксваген" з правом передачі керування ОСОБА_9, без права продажу, передачі та дарування іншій особі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер.

Посилаючись на положення ст. ст. 316, 317, 319, 328, 346, 397, 399, 400, 717, 725, 1216, 1217, 1218, 1223, 1236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 1, 3, 6, 11, 12 Закону України "Про гуманітарну допомогу", п. 41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року N 999 (далі - Порядок від 19 липня 2006 року), що набрав чинності на час смерті ОСОБА_10, позивач зазначав, що автомобіль, наданий інваліду як гуманітарна допомога, після його смерті підлягає поверненню Головному управлінню. Уточнивши позовні вимоги, Головне управління просило припинити право ОСОБА_9 на управління автомобілем, отриманим ОСОБА_10 як гуманітарна допомога, шляхом вилучення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вилучити й передати вказаний автомобіль йому (Головному управлінню) на зберігання та заборонити реєструвати спірний транспортний засіб на іншу особу й знімати його з обліку.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 6 квітня 2011 року, у задоволенні позову Головного управління відмовлено.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2011 року рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 6 квітня 2011 року скасовано, позов Головного управління задоволено. Зобов'язано ОСОБА_9 повернути Головному управлінню автомобіль марки "Фольксваген", 1997 року випуску, кузов N НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2012 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві ОСОБА_9 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2011 року порушується питання про скасування постановленого судом рішення й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_9 указує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України, п. 37 Порядку від 8 вересня 1997 року, п. 41 Порядку від 19 липня 2006 року, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, ОСОБА_9 посилається на:

1) рішення Верховного Суду України від 3 лютого 2010 року про відмову в задоволенні позову першого заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації про повернення автомобіля;

2) ухвалу Верховного Суду України від 29 листопада 2010 року, якою залишено без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову прокурора Мостиського району Львівської області в інтересах держави в особі головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про повернення автомобіля, отриманого як гуманітарна допомога;

3) ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про повернення автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога.

Із судових рішень, на які як на приклади неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права посилається заявник, убачається, що, розглядаючи справи зі спорів, що виникли в подібних правовідносинах, за позовами головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій до членів сімей померлих інвалідів про повернення автомобілів, суди касаційних інстанцій не знайшли підстав для задоволення позовних вимог виходячи з того, що питання про вилучення після смерті інваліда в членів його сім'ї автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога, повинно вирішуватися на підставі нормативно-правових актів, чинних на час надання такого автомобіля інваліду, а не на час смерті інваліда.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що предметом і підставою вимог Головного управління є вилучення автомобіля, що надавався як гуманітарна допомога інваліду, який помер 6 жовтня 2007 року, в особи, яка ним користується. Суди виходили з того, що правовідносини стосовно забезпечення інваліда ОСОБА_10 безоплатно автомобілем регламентовані Порядком від 8 вересня 1997 року, який не передбачав вилучення після смерті інваліда автомобіля, отриманого як гуманітарна допомога.

Проте такі висновки судів не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах матеріального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти, у тому числі й акти цивільного законодавства, не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), згідно з яким дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Відповідно до п. 37 Порядку від 8 вересня 1997 року в редакції, чинній на час прийняття рішення про надання спірного автомобіля, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безоплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.

Порядок від 8 вересня 1997 року був визнаний таким, що втратив чинність, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року N 999 "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями".

Отже, на час смерті ОСОБА_10, якому автомобіль був наданий як гуманітарна допомога, тобто на момент виникнення спірних правовідносин і заявлення вимог про повернення спірного автомобіля діяв Порядок від 19 липня 2006 року N 999, що набув чинності 9 серпня 2006 року. Згідно з п. 41 цього Порядку автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, після смерті інваліда повертається (вилучається) головному управлінню праці та соціального захисту населення і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.

За таких обставин суд касаційної інстанції, вирішуючи справу, дійшов правомірного висновку про те, що правовідносини стосовно вилучення автомобіля, отриманого ОСОБА_11 як гуманітарна допомога, виникли після його смерті, тобто в 2007 році, коли діяв Порядок від 19 липня 2006 року, а Порядок від 8 вересня 1997 року втратив чинність.

З огляду на викладене Верховний Суд України вважає, що суд касаційної інстанції, переглядаючи судове рішення у справі, яка розглядається, правильно застосував норми матеріального права, тому передбачені п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись ст. ст. 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2011 року у справі за позовом головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації до ОСОБА_9, третя особа - МРЕВ ДАІ УМВС України в Чернівецькій області, про повернення автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога, відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий:

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор'єва

 

В. В. Онопенко

 

В. І. Гуменюк

 

Л. І. Охрімчук

 

Т. Є. Жайворонок

 

М. В. Патрюк

 

Н. П. Лященко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін