ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

від 21 вересня 2011 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Штелик С. П., суддів: Кафідової О. В., Коротуна В. М., Маляренко А. В., Попович О. В., розглянувши в судовому засіданні справу позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Сканді ЛТД", товариство з обмеженою відповідальністю "Сканрок", відділ державного реєстратора юридичних та фізичних осіб - підприємців Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання права власності на спільне майно подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року, встановила:

У травні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовними вимогами, в яких просила: виділити у власність ОСОБА_7 частку у статутному капіталі ТОВ "Сканді ЛТД" у розмірі 231407,86 грн. частку у статутному капіталі ТОВ "Сканрок" у розмірі 10379864,20 грн. та зобов'язати ОСОБА_7 сплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 15000000 грн., а у разі його відмови сплатити вказану суму добровільно, стягнути її в примусовому порядку; визнати за нею право власності: на Ѕ частину автомобіля Lexus GX 470, державний номерний знак НОМЕР_1, орієнтовною вартістю 492000 грн.; Ѕ частина автомобіля Toyota Prado, НОМЕР_2, орієнтовною вартістю 369000 грн.; Ѕ частину мотоцикла KAVASAKI, 4311 КІА, орієнтовною вартістю 118000 грн.; Ѕ частину мотоцикла HONDA GL 1800А д. н. з. НОМЕР_3, орієнтовною вартістю 110000,00 грн.; Ѕ частину мотоцикла SUZUKI BOULEVARD M109R, д. н. з. НОМЕР_4, орієнтованою вартістю 130000,00 грн.; Ѕ частину мотоцикла BENELLI TNT 1130 держаний номер НОМЕР_5, орієнтовною вартістю 40000,00 грн., Ѕ частину гаража N 25, який знаходиться у АДРЕСА_1; Ѕ частину житлового будинку, який розташований на земельній ділянці площею 0,05 га, яка знаходиться на території Бобрицької сільської ради, с/т "Стимул" в Києво-Святошинському районі Київської області; Ѕ частину квартири АДРЕСА_2.

Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що вказане майно було придбано в період шлюбу, грошові кошти до статутних фондів вказаних товариств внесені під час спільного проживання, а тому вона має право рівне з відповідачем на володіння, розпорядження та користування спільним майном. Шлюбний договір позивач вважає недійсним, оскільки даний договір ставить її у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а також вирішує питання щодо майнових прав, які підлягають державній реєстрації, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_7 по Ѕ частині гаража N 25, який знаходиться у АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по Ѕ частині мотоцикла KAVASAKI, 4311 КІА. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3: визнано спільним майно, яке придбане у період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 та поділити його наступним чином: виділити у власність ОСОБА_3 автомобіль Lexus GX 470, 2006 року випуску вартістю 492000 гривень, мотоцикл KAVASAKI, 2004 року випуску, вартістю 118000 грн., а всього на суму 610000 гривень.; виділити у власність ОСОБА_7, автомобіль Toyota Prado, 2007 року випуску, вартістю 369000 грн.; мотоцикл SUZUKI BOULEVARD M109R, 2008 року випуску, вартістю 130000 гривень, мотоцикл BENELLI TNT 1130, 2008 року випуску, вартістю 40000,00, а всього на суму 539000 гривень; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 35500 гривень різницю вартості часток; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 право власності за кожним на Ѕ частину гаража N 25, розташованого по вул. Огородній,13 в м. Києві в блоці N 1 поверх 2; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 15000000 гривень компенсації 1/2 вартості належних йому часток у статутному капіталі ТОВ "Сканді ЛТД" та ТОВ "Сканрок". В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_8 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 335 ЦПК України в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 щодо розподілу майна, суд першої інстанції встановив, що сторони перебували у шлюбі з 30 квітня 1982 року по 16 березня 2010 року. Свої шлюбні стосунки вони припинили в квітні 2006 року і з цього часу спільне господарство не вели, мають окремий бюджет, з квітня 2006 року разом не проживають, відповідач проживає з іншою жінкою, мають спільного сина, встановив яке майно було придбано сторонами.

Відповідно до норм статті 57 Сімейного кодексу України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року N 11 роз'яснив, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Сторони не заперечували, що з квітня 2006 року вони припинили шлюбні стосунки, проживають окремо, сімейний бюджет не ведуть, що у відповідача інша жінка, з якою він фактично проживає, і в них є спільна дитина.

Дана обставина встановлена і рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, яке набрало чинності.

При розподілі майна подружжя, суд першої інстанції врахував шлюбний договір, укладений сторонами 7 березня 2007 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який визначає правовий режим нерухомого майна сторін. Даний договір є чинним.

Судом першої інстанції також було встановлено, що відповідач ОСОБА_7 є засновником ТОВ "Сканді ЛТД" та ТОВ "Сканрок", розмір внесків до статутного фонду, компенсацію яких просить стягнути позивач, зазначивши, що грошові кошти були внесені відповідачем до статутного фонду в період шлюбу.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення компенсації за внески до статутного фонду товариств, суд першої інстанції вірно послався на норму ст. 61 Сімейного кодексу України, згідно якої сам по собі внесок до статутного фонду не є об'єктом спільної сумісної власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції встановив ті ж обставини, що і суд першої інстанції, однак зазначив, що фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами у 2004 році суд першої інстанції встановив лише з пояснень відповідача, а також, за змістом ч. 6 ст. 57 СК України правовий режим майна, яке на думку одного з подружжя придбане у період окремого проживання, та яке не підлягає поділу як спільне майно, може бути встановлено лише у разі звернення до суду з такою вимогою Крім того, в 2007 році сторони підтримували шлюбні відносини, про що свідчить укладений між ними шлюбний контракт, договір поруки, а тому не можна вважати, що майно, яке було придбано після 2004 року у період шлюбу та до розірвання шлюбу в судовому порядку, не підлягає поділу, як таке що придбано відповідачем на особисті кошти після припинення шлюбних відносин з позивачкою.

Щодо стягнення грошової компенсації внесків у статутний фонд товариств, суд апеляційної інстанції, пославшись на ч. 4 ст. 71 СК України, зазначив, що даною нормою передбачено право на присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Оскільки право власності на частку в статутному капіталі товариства може бути предметом договору купівлі-продажу і дає право на управління товариством та одержання прибутку, таке право є майновим, а отже позивач має право на компенсацію 1/2 вартості часток, які належать відповідачу у статутному капіталі вказаних товариств, як такі, що були внесені до цих товариств у період шлюбу. Частка у статутному капіталі визначена позивачкою в розмірі 15000000 грн., а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Висновки суду апеляційної інстанції є помилковими та такими, що не відповідають нормам матеріального права.

Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року N 11 роз'яснив, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Крім того, позивачка не заперечувала той факт, що з квітня 2006 року вона з відповідачем припинила шлюбні стосунки, проживають окремо, сімейний бюджет не ведуть, що у відповідача інша жінка, з якою він фактично проживає, і в них є спільна дитина. Дана обставина встановлена також рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, яке набрало чинності.

При розподілі майна подружжя, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги шлюбний договір, укладений сторонами 7 березня 2007 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який визначив правовий режим нерухомого майна сторін. Даний договір є чинним.

Правові норми щодо грошових внесків засновників товариства, які є одним із джерел формування майна останнього, то вони включаються до його статутного фонду як вклад, є часткою учасника в ньому та стають власністю товариства, а засновник, в свою чергу, з моменту вчинення зазначених дій набуває корпоративного права, яке включає в себе право: на управління справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах; участь у розподілі прибутку товариства та одержання відповідної його частки, а також грошових коштів у разі ліквідації товариства відповідно до чинного законодавства, а також при виході, зокрема, з товариства з обмеженою відповідальністю, на виплату вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді.

Таким чином, при вирішенні спору стосовно поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, одним із предметів якого є частка одного з подружжя у статутному фонді господарського товариства, суду апеляційної інстанції необхідно було виходити з того, що вклад, внесений до статутного фонду товариства, зокрема, за рахунок спільних коштів чи майна подружжя, відповідно до наведених вимог чинного законодавства, є власністю цього товариства, а тому не може бути предметом поділу за вимогами щодо поділу спільного майна подружжя. Чинне законодавство не відносить корпоративне право, яке набувається засновником або учасником щодо товариства, до особистих майнових прав.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що лише у разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 Сімейного кодексу України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року N 11 вклад статутного фонду господарського товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство, і до норм Сімейного кодексу України також не віднесено.

Статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновником і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів, що не було предметом спору.

Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужуванні права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Враховуючи викладене, рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, а рішення Печерського районного суду від 19 квітня 2011 року, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального права, підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року - задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року скасувати. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

С. П. Штелик

Судді:

О. В. Кафідова

 

В. М. Коротун

 

А. В. Маляренко

 

О. В. Попович