ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 квітня 2014 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів: Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М. (за участі: ОСОБА_1, його представника - ОСОБА_2, представника первинної профспілкової організації Вільної профспілки машиністів України моторвагонного депо Полтава державного підприємства "Південна залізниця" - ОСОБА_3 та представників державного підприємства "Південна залізниця" - ОСОБА_4, ОСОБА_5), розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Південна залізниця", треті особи: первинна профспілкова організація Вільної профспілки машиністів України моторвагонного депо Полтава державного підприємства "Південна залізниця", відокремлений підрозділ "Моторвагонне депо Полтава" державного підприємства "Південна залізниця", про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявами ОСОБА_1 та первинної профспілкової організації Вільної профспілки машиністів України моторвагонного депо Полтава державного підприємства "Південна залізниця" про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року, встановила:

У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом до державного підприємства "Південна залізниця" (далі - ДП "Південна залізниця"), треті особи: первинна профспілкова організація Вільної профспілки машиністів України моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" (далі - первинна профспілкова організація ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця"), відокремлений підрозділ "Моторвагонне депо Полтава" ДП "Південна залізниця" (далі - ВП "Моторвагонне депо Полтава" ДП "Південна залізниця"), про поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що наказом відповідача від 7 липня 2012 року НОМЕР_1 його було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з прогулом без поважних причин.

Посилаючись на вищезазначене, а також на те, що його звільнення відбулось без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" та вищого виборного органу цієї професійної спілки - Вільної профспілки машиністів України, що суперечить вимогам частини третьої статті 252 КЗпП України, ОСОБА_1, доповнивши позовні вимоги, просив поновити його на роботі на посаді столяра ВП "Моторвагонне депо Полтава" ДП "Південна залізниця", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7 липня 2012 року до дня поновлення на роботі та відшкодувати завдану моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 22 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: поновлено його на посаді столяра у ВП "Моторвагонне депо Полтава" ДП "Південна залізниця", стягнуто з ДП "Південна залізниця" на користь позивача 27258 грн. 03 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 2 липня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У лютому 2014 року ОСОБА_1 та первинна профспілкова організація ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" подали до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП "Південна залізниця", треті особи: первинна профспілкова організація ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця", ВП "Моторвагонне депо Полтава" ДП "Південна залізниця", про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року.

У заявах про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 та первинна профспілкова організація ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" порушують питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року та прийняття нового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту 4 частини першої статті 40, частини першої статті 43, статті 43 1, частини третьої статті 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон N 1045-XIV), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 та первинна профспілкова організація ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" посилаються на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 7 грудня 2011 року (справа N 6-29683св11), від 7 грудня 2011 року (справа N 6-4595св11), від 1 лютого 2012 року (справа N 6-34820св12), від 16 травня 2012 року (справа N 6-11461св12), від 21 листопада 2012 року (справа N 6-39349св12), від 5 грудня 2012 року (справа N 6-30955св12), від 22 травня 2013 року (справа N 6-1388св13), від 29 травня 2013 року (справа N 6-4382св13) та від 30 жовтня 2013 року (справа N 6-25904св13).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, його представника - ОСОБА_2, представника первинної профспілкової організації ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" - ОСОБА_3, представників державного підприємства "Південна залізниця" - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дослідивши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заяви про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статей 358, 360 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску.

Відповідно пункту 5.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011 у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ на стадії допуску не повноважний оцінювати обґрунтованість змісту заяви, він перевіряє її відповідність вимогам процесуального закону, зокрема встановлює, чи подана вона належним суб'єктом, чи є відповідні ухвали вищого спеціалізованого суду, і вирішує питання про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права в аналогічних правовідносинах. Розгляд скарги вищим спеціалізованим судом не обмежує і не звужує повноваження Верховного Суду України, а лише забезпечує надходження справ до найвищої судової інстанції згідно з вимогами, визначеними процесуальним законодавством.

Законом не передбачено виключення із заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення касаційного суду доводів заявника та посилань на певні правові позиції з підстав їх необґрунтованості та перегляду допущеної до розгляду справи за заявою виправленою судовою інстанцією, що вирішує питання допуску.

Виходячи з зазначеного, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що справа має переглядатись за повними текстами доводів заяв ОСОБА_1 та первинної профспілкової організації ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" - посилань на всі судові рішення щодо неоднакового застосування норм матеріального права, незалежно від того, висловлена правова позиція щодо правильності застосування норми матеріального права в судовому рішенні, ухваленому по суті, чи в ухвалі про передачу справи касаційним судом на новий розгляд.

Відповідно до змісту статті 360 4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що на підставі наказу ВП "Моторвагонне депо Полтава" ДП "Південна залізниця" від 7 липня 2012 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнено з посади столяра IV розряду на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом 21 та 22 січня 2012 року без поважних причин.

Станом на дату звільнення ОСОБА_1 був членом виборного органу первинної профспілкової організації ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" та членом координаційної ради Вільної профспілки машиністів України.

Ленінський районний суд м. Полтави, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, виходив із того, що позивача було звільнено із займаної посади незаконно, оскільки розірвання трудового договору з підстави передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відбулося з пропуском місячного строку з дня вчинення ним дисциплінарного проступку (прогул без поважних причин) та за відсутності попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" та Вільної профспілки машиністів України, членом яких є позивач.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову в задоволенні заявленого позову, апеляційний суд Полтавської області виходив із того, що судом самостійно змінено підстави позову та не досліджено, чи мав місце факт вчинення ОСОБА_1 прогулу без поважних причин. Установивши факт відсутності позивача на роботі 21 та 22 січня 2012 року без поважних причин, а також факт надходження роботодавцю рішення Вільної профспілки машиністів України про відмову в наданні згоди на звільнення працівника з порушенням строків, установлених статтею 43 КЗпП України та статтею 39 Закону N 1045-XIV, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність вимог ОСОБА_1 щодо неправомірності його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Постановляючи ухвалу про залишення без змін рішення суду апеляційної інстанції, касаційний суд виходив із того, що роботодавцем не було порушено вимог трудового законодавства щодо розірвання з його ініціативи трудового договору з працівником без отримання на це попередньої згоди профспілкового органу, членом якого він є, оскільки ВП "Моторвагонне депо Полтава" ДП "Південна залізниця" не отримав протягом установленого статтею 43 КЗпП України та статтею 39 Закону N 1045-XIV терміну рішення Вільної профспілки машиністів України про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 або повідомлення про прийняття такого рішення на подання до цієї профспілки від 19 червня 2012 року.

Заявники зазначають, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених фактичних обставин справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків та не врахував того, що роботодавець не звертався до виборного органу первинної профспілкової організації ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" для погодження звільнення позивача.

Так, у справі N 6-4595св11 касаційний суд, частково скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та передаючи на новий розгляд до цього самого суду справу, позовні вимоги в якій заявлено щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, дійшов висновку про те, що звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України позивача, який є головою первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників шахти ім. М. П. Баракова м. Краснодона і Краснодонського району, проведено відповідачем усупереч вимогам чинного законодавства, а саме статті 252 КЗпП України, оскільки роботодавець не звертався з поданням про надання згоди на звільнення працівника до Конференції вільних профспілок Луганської області, членом якої є Незалежна профспілка гірників шахти ім. М. П. Баракова м. Краснодона і Краснодонського району.

Скасовуючи рішення суду попередньої інстанції та направляючи справу N 6-39349св12 на новий розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що апеляційним судом не було з'ясовано чи приймалося виборним органом первинної профспілкової організації рішення про надання згоди на звільнення працівника, який є її членом, а також не встановлено наявності попередньої згоди вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок) на проведення звільнення позивача, як члена виборного органу первинної профспілкової організації. Зазначені обставини мають значення для вирішення спору відповідно до частини третьої статті 41 Закону 1045-XIV.

Такого самого висновку дійшов суд касаційної інстанції й у справах: N 6-29683св11, N 6-34820св12, N 6-11461св12, N 6-30955св12, N 6-1388св13, N 6-4382св13 та N 6-25904св13.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини першої статті 43, статті 43 1, частини третьої статті 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону N 1045-XIV, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону N 1045-XIV звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються, крім дотримання загальних норм.

Оскільки ОСОБА_1 є членом виборного органу первинної профспілкової організації ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця", то для його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач повинен був отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації та вищестоящого виборного органу цієї профспілки. ВП "Моторвагонне депо Полтава" ДП "Південна залізниця" з поданням про звільнення ОСОБА_1 звертався лише до Вільної профспілки машиністів України.

Звільнення члена виборного органу первинної профспілкової організації ВПМУ моторвагонного депо Полтава ДП "Південна залізниця" без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки є порушенням вимог статей 43, 252 КЗпП України та статті 41 Закону N 1045-XIV.

Отже, не можна погодитись із висновком касаційного суду у справі, рішення в якій переглядається, щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360 3, 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяви ОСОБА_1 та первинної профспілкової організації Вільної профспілки машиністів України моторвагонного депо Полтава державного підприємства "Південна залізниця" задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор'єва

 

В. І. Гуменюк

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

В. М. Сімоненко

 

 

* * *

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 квітня 2014 року (справа N 6-30цс14)

Звільнення члена виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки) без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки (об'єднання профспілок) є порушенням вимог статей 43, 252 Кодексу законів про працю України, статті 41 Закону України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та є підставою для визнання звільнення незаконним.

 

Суддя
Верховного Суду України

М. В. Патрюк