ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2012 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів: Гуменюка В. І., Жайворонок Т. Є., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2011 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Медіа Україна ГМБХ" про поновлення умов оплати праці, встановила:

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Медіа Україна ГМБХ" (далі - ТОВ "Фрі Медіа Україна ГМБХ") про поновлення умов оплати праці.

Зазначала, що з 5 січня 2009 року працює у відповідача на посаді начальника юридичного відділу на підставі трудового договору, відповідно до умов якого її заробітна плата становила 9100 грн. без урахування податків та зборів. 25 жовтня ТОВ "Фрі Медіа Україна ГМБХ" письмово повідомило її про зміну істотних умов праці, а саме про зменшення заробітної плати до 1 тис. грн. з 26 січня 2011 року у зв'язку зі зменшенням обсягу робіт та запланованою передачею окремих функцій з юридичного супроводу діяльності товариства та обліку кадрів товариства зовнішнім виконавцям, консультантам та радникам на підставі ч. 3 ст. 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Не зважаючи на те, що вона категорично заперечувала щодо таких змін в оплаті праці, відповідачем всупереч вимогам закону в односторонньому порядку було зменшено розмір її заробітної плати.

Посилаючись на те, що з наказом про зміну умов праці її не ознайомили, згоди на зниження розміру заробітної плати не давала, всупереч ч. 6 ст. 21, ч. 2 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" питання зміни оплати праці не погоджено з профспілковим органом та не отримано попередньої згоди виборного профспілкового органу, членом якого вона є, прийняття в односторонньому порядку рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим договором, не допускається, ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 32, 97 КЗпП України просила поновити їй умови оплати праці та стягнути на її користь 23217 грн. 78 коп. заборгованості, що утворилася станом на 16 червня 2011 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищезазначені судові рішення.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2011 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2011 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог з підстав, передбачених ст. 3603 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 4 ст. 32, п. 6 ст. 36 та ч. 3 ст. 184 КЗпП України, зокрема щодо припинення трудового договору у зв'язку з відмовою працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2011 року.

В доповненнях до заяви, надісланих на адресу Верховного Суду України, ОСОБА_1 посилається також на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ч. 3 ст. 32 КЗпП України - щодо можливості зміни істотних умов праці внаслідок змін в організації виробництва і праці.

Для прикладу наявності зазначеної підстави для перегляду вищезазначених судових рішень заявниця посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року в справі за аналогічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Фрі Медіа Україна ГМБХ".

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судових рішень у справі, які переглядаються, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційних інстанцій у вказаних для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1, перевіривши наведені нею доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду даної справи судами встановлено, що з 5 січня 2009 року ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді начальника юридичного відділу на підставі трудового договору із заробітною платою у 9100 грн. без урахування податків та зборів. З 20 жовтня 2010 року вона є членом комітету первинної профспілкової організації КМПС "Захист праці" у ТОВ "Фрі Медіа Україна ГМБХ".

25 жовтня ТОВ "Фрі Медіа Україна ГМБХ" письмово повідомило ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці, а саме зменшення заробітної плати до 1 тис. грн. з 26 січня 2011 року, яке фактично й відбулося без її згоди на такі зміни.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення умов праці, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зміна істотних умов праці, а саме зменшення розміру оплати праці позивачки проведена у відповідності до вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України - з попередженням її про такі зміни за 2 місяці.

В іншій справі, яка виникла у подібних правовідносинах, зокрема у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Фрі Медіа Україна ГМБХ" про поновлення умов оплати праці, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй ухвалі від 28 березня 2012 року погодився з рішенням апеляційного суду м. Києві від 16 грудня 2011 року про незаконність зменшення в односторонньому порядку розміру заробітної плати та задоволення вимоги ОСОБА_2 про поновлення умов оплати праці, оскільки згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України зміна істотних умов праці допускається у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а у відповідача таких змін не відбулося.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме ч. 3 ст. 32 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Отже зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Рішення судів у справі, яка переглядається, не ґрунтуються на вимогах матеріального права, оскільки всупереч зазначеному, не містять будь-яких висновків щодо змін в організації виробництва і праці у відповідача.

За таких обставин заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2011 року скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Щодо іншої ухвали суду касаційної інстанції від 23 березня 2011 року, на яку також посилається заявниця, обґрунтовуючи підстави подання заяви до Верховного Суду України, то вона не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, оскільки стосується правовідносин, що мають зовсім інший характер, пов'язаних із вимогою позивача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, тобто вимог, які позивачкою у справі, що переглядається, не заявлялися.

Керуючись ст. ст. 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

В. І. Гуменюк

 

Т. Є. Жайворонок

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін


 

* * *

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 липня 2012 року в справі 6-59цс12

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Отже зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Рішення судів у справі, яка переглядається, не ґрунтуються на вимогах матеріального права, оскільки всупереч зазначеному, не містять будь-яких висновків щодо змін в організації виробництва і праці у відповідача.

 

* * *

Справа N 6-59цс12

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду України Романюка Я. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Медіа Україна ГМБХ" про поновлення умов оплати праці

Посилання в постанові Верховного Суду України як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року вважаю помилковим з таких підстав.

За загальними правилами цивільного процесу доповнення до процесуального звернення до суду можна подавати лише в межах строку, встановленого законом для подачі самого процесуального звернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

У справі, яка переглядалася Верховним Судом України, заявниця ОСОБА_1 просила переглянути ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2011 року, посилаючись як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2011 року. Заява була подана ОСОБА_1 в останній день визначеного законом тримісячного строку для її подання - 16 березня 2012 року.

27 червня 2012 року ОСОБА_1 подала безпосередньо до Верховного Суду України доповнення до заяви, в якому вказала інші ніж в основній заяві доводи та послалася як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на інше рішення касаційного суду - ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року. Однак, на той час строк подачі доповнень вже сплив, клопотання про поновлення цього строку ОСОБА_1 не заявляла і судом пропущений строк не поновлювався. Крім того, доповнення було подане в обхід встановленої законом процедури допуску Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, хоча вирішення питання про те, чи є наявним факт різного застосування одних і тих самих норм матеріального права судом (судами) касаційної інстанції, а відтак і потреба у врегулюванні правозастосування Верховним Судом України законом віднесено до компетенції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

За таких обставин, на мою думку, подане ОСОБА_1 в червні 2012 року доповнення до заяви про перегляд Верховним Судом України рішення касаційного суду не могло бути предметом розгляду Верховним Судом України і його слід було залишити без розгляду як документ, поданий поза межами встановленого законом для його подачі процесуального строку.

 

Суддя
Верховного Суду України

Я. М. Романюк