ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 грудня 2010 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Гусака М. Б., суддів: Балюка М. І., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2010 року у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про стягнення невиплачених сум, встановив:

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області невиплачені суми: щомісячної премії за 2005, 2006 роки; надбавки за напруженість та складність роботи за 2006 рік; премію до свята за березень 2005 року. На обґрунтування своїх вимог вона вказала, що є державним службовцем і працює в Конотопському міськрайонному суді Сумської області. Відповідно до наказів голови цього суду щомісячно у 2005 і 2006 роках вона нагороджувалася грошовою премією, а в березні 2005 року - премією до свята, також у 2006 році їй було встановлено надбавку за напруженість та складність роботи. Зазначені накази було своєчасно направлено до відповідача, проте виплату премій та надбавки проведено частково.

Конотопський міськрайонний суд Сумської області постановою від 19 березня 2008 року позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, цей суд виходив із того, що оскільки накази голови суду оскаржено та скасовано не було, вони є обов'язковими до виконання, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення невиплачених сум є обґрунтованими.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 1 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2010 року, рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

На обґрунтування свого рішення апеляційний суд, з думкою якого погодився касаційний суд, послався на те, що у відповідача не було можливості виплатити позивачу зазначені премії та надбавку з огляду на нестачу бюджетних коштів, а оскільки видатки на утримання працівників (державних службовців) Конотопського міськрайонного суду Сумської області було здійснено в межах виділених асигнувань, то відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, діяв на підставі та в межах повноважень, наданих законами України.

У заяві до Верховного Суду України ОСОБА_1 порушила питання про перегляд та скасування рішень касаційного та апеляційного судів із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування зазначеного вона додала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2009 року, якою залишено без змін рішення попередніх судів, якими було задоволено позов в аналогічній справі з посиланням на статтю 33 Закону України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон N 3723-XII) і не взято до уваги доводи відповідача щодо неможливості здійснення виплат позивачу з огляду на нестачу бюджетних коштів.

Виконуючи покладені на Верховний Суд України завдання, у контексті розглядуваних правовідносин, суд виходить із того, що частиною 9 статті 33 Закону N 3723-XII виключається можливість зменшення фінансування будь-яких виплат, передбачених цим Законом у випадку скорочення бюджетних асигнувань.

Так, відповідно до частини 1 статті 33 Закону N 3723-XII оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (частини 2, 9 статті 33 Закону N 3723-XII).

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина 3 статті 22 Конституції України).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 зазначив: "Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".

Отже, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував частину 9 статті 33 Закону N 3723-XII.

З урахуванням наведеного ухвала касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий 

М. Б. Гусак 

Судді: 

М. І. Балюк 

І. С. Берднік 

С. М. Вус 

Л. Ф. Глос 

Т. В. Гошовська 

В. С. Гуль 

А. А. Ємець 

Т. Є. Жайворонок 

В. В. Заголдний 

Г. В. Канигіна 

М. Р. Кліменко 

П. І. Колесник 

М. Є. Короткевич 

О. А. Коротких 

В. І. Косарєв 

О. В. Кривенда 

В. В. Кривенко 

О. Т. Кузьменко 

Д. Д. Луспеник 

Н. П. Лященко 

В. Л. Маринченко 

В. В. Онопенко 

Л. І. Охрімчук 

М. В. Патрюк 

В. Ф. Пивовар 

П. П. Пилипчук 

О. І. Потильчак 

Б. М. Пошва 

О. Б. Прокопенко 

А. І. Редька 

Я. М. Романюк 

Ю. Л. Сенін 

А. М. Скотарь 

Т. С. Таран 

О. О. Терлецький 

Ю. Г. Тітов 

І. Б. Шицький 

В. Ф. Школяров 

А. Г. Ярема