ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

від 23 лютого 2011 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого - Пшонки М. П., суддів: Гончара В. П., Євграфової Є. П., Дербенцевої Т. П., Мартинюка В. І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Вікна Сервіс" (далі - ТОВ "Вікна Сервіс") про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 2 листопада 2010 року, встановила:

У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що до жовтня 2008 року він перебував з відповідачем у трудових відносинах. Наказом N 230 від 1 жовтня 2008 року його було звільнено з роботи за власним бажанням. При звільненні йому не було виплачено заробітної плати. Просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в сумі 4525 грн. 10 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2 жовтня 2008 року до травня 2010 року включно у розмірі 39615 грн. та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 вересня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Вікна Сервіс" на користь ОСОБА_3 4525 грн. 10 коп. заборгованості із заробітної плати, 26963 грн. 55 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2 жовтня 2008 року до травня 2010 року включно, усього стягнуто 31488 грн. 65 коп. та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ТОВ "Вікна Сервіс" на користь держави 323 грн. 39 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 2 листопада 2010 року рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 вересня 2010 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Стягнуто з ТОВ "Вікна Сервіс" на користь держави судовий збір в сумі 51 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування ухваленого рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції встановив, що заборгованість із заробітної плати на час розгляду справи в суді позивачу не виплачена, вина відповідача в невиплаті заробітної плати останнім не спростована, а тому стягнув з відповідача суми заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування відповідачем моральної шкоди, у зв'язку з невиплатою позивачу грошових сум при звільненні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ "Вікна Сервіс" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд, вийшовши за межі апеляційної скарги, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що в день звільнення 1 жовтня 2008 року позивачу було видано трудову книжку, але не проведено розрахунку, або що в цей день він не працював і його вимога про розрахунок наступного дня після її пред'явлення не була виконана відповідачем. Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - апеляційний суд дійшов висновку про те, що сама по собі наявність заборгованості із заробітної плати не може бути підставою для стягнення на користь позивача моральної шкоди, без підтвердження доказами тих наслідків, що свідчать про її заподіяння, а тому відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Із копії трудової книжки вбачається, що 1 жовтня 2008 року ОСОБА_3 звільнений за власним бажанням з роботи з посади інженера з охорони праці ТОВ "Вікна Сервіс" згідно наказу N 230 від 1 жовтня 2008 року (а. с. 3-зворот).

Згідно довідки ТОВ "Вікна Сервіс" від 17 травня 2010 року заробітна плата за серпень 2008 року становить 2008 грн. 33 коп., а за вересень 2008 року - 720 грн. 54 коп. (а. с. 51).

Згідно довідки ТОВ "Вікна Сервіс" від 17 травня 2010 року розмір загальної заборгованості із заробітної плати вказаного товариства перед ОСОБА_3 за період серпень - жовтень 2008 року становить суму 4525 грн. 10 коп. (а. с. 52).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату.

Ст. 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Отже, посилання апеляційного суду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що вимога позивача про розрахунок наступного дня після її пред'явлення не була виконана відповідачем не ґрунтується на законі і не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, вирішуючи спір, апеляційний суд не обговорив питання застосування норм ст. ст. 83, 94, 97 КЗпП України, ст. ст. 1, 15, 21 Закону України "Про оплату праці" щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу в першочерговому порядку виплачувати працівникові заробітну плату за виконану ним роботу у разі звільнення працівника.

Що стосується відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вказав, що сама по собі заборгованість із заробітної плати не може бути підставою для стягнення на користь позивача моральної шкоди, без підтвердження доказами тих наслідків, що свідчать про її заподіяння.

Проте, такий висновок суперечить вимогам закону, зокрема ст. 2371 КЗпП України, оскільки заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач вказав, що у зв'язку з несплатою відповідачем заробітної плати у строки, визначені ст. 115 КЗпП України, у зв'язку з чим виникла заборгованість, він повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 відносно того, що судом першої інстанції стягнуто з відповідача на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку не до дня ухвалення рішення суду.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, за наслідками якого повинен постановити ухвалу або рішення, зміст яких повинен відповідати вимогам ст. ст. 315, 316 ЦПК України. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Ураховуючи, що апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України вказане рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 2 листопада 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

М. П. Пшонка

Судді:

В. П. Гончар

Т. П. Дербенцева

Є. П. Євграфова

В. І. Мартинюк