ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 8 жовтня 2013 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - Управління), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправною відмови в проведенні перерахунку допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі - допомога), встановила:

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати допомоги; стягнути недоотриману суму допомоги при народженні дитини в розмірі 2122 грн.; стягнути недоотриману суму допомоги з листопада 2007 року по листопад 2010 року у розмірі 22035 грн.; нарахувати та стягнути суму інфляції за весь час прострочення; нарахувати та стягнути 3 % річних від недоотриманої простроченої суми; стягнути на відшкодування моральної шкоди 500000 грн.

На обґрунтування позову послалася на те, що відповідно до положень Закону України від 18 січня 2001 року N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2240-III) вона як мати малолітньої дитини має право на отримання допомоги в розмірі не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з листопада 2007 року по листопад 2010 року.

Печерський районний суд м. Києва постановою від 2 листопада 2011 року позов задовольнив частково: визнав дії Управління щодо виплати допомоги в розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 43 Закону N 2240-III, протиправними; зобов'язав Управління здійснити перерахунок та виплату недоотриманих сум допомоги відповідно до статті 43 Закону N 2240-III за період з 21 листопада 2007 року по 21 листопада 2010 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 грудня 2012 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління щодо відмови виплачувати допомогу за 2007 рік; зобов'язав Управління здійснити перерахунок та виплату допомоги в період із 21 листопада по 31 грудня 2007 року в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до трьох років, відповідно до статті 15 Закону України від 21 листопада 1992 року N 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2811-XII). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 43 Закону N 2240-III та статті 15 Закону N 2811-XII, просить постанову Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала постанову Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2013 року (N К/9991/8428/12), у якій касаційний суд дійшов висновку про те, що у період з 22 травня по 31 грудня 2008 року на відносини щодо виплати допомоги особі, яка застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, поширювались норми спеціального закону, яким є Закон N 2240-III.

Натомість у справі, яка розглядається, касаційний суд дійшов протилежного висновку, зазначивши, що виплата допомоги з 22 травня 2008 року має здійснюватись у розмірі, встановленому статтею 15 Закону N 2811-XII, оскільки з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у законодавстві України виникла колізія норм статті 43 Закону N 2240-III та статті 15 Закону N 2811-XII, а пріоритет має та норма закону, яка прийнята пізніше.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність неоднакового застосування касаційним судом положень статті 43 Закону N 2240-III та статті 15 Закону N 2811-XII.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Суди встановили, що ОСОБА_1 має на утриманні малолітню дитину (ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1), перебуває на обліку в Управлінні як особа, застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, та отримує допомогу в розмірі, передбаченому частиною першою статті 15 Закону N 2811-XII.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 107-VI) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом N 2811-XII, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом N 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону N 2240-III було передбачено, що допомога надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд), але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Станом на 1 січня 2008 року також діяли Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751 (далі - Порядок-1), та Порядок призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року N 13 (далі - Порядок-2).

Пунктами 23, 25 розділу II Закону N 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону N 2811-XII та Закону N 2240-III. Зокрема, згідно зі змінами, внесеними до статті 13 Закону N 2811-XII, дію цього Закону поширено на всіх осіб, які є учасниками правовідносин, пов'язаних із виплатою допомоги, а згідно зі змінами, внесеними до статті 15 та пункту 3 Прикінцевих положень цього Закону, встановлено розмір допомоги та алгоритм її визначення у 2008 - 2010 роках. Водночас із Закону N 2240-III було, зокрема, виключено статтю 43. Пункт 2 розділу III Закону N 107-VI передбачав, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.

Кабінет Міністрів України постановою від 22 лютого 2008 року N 57 "Питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми" визнав таким, що втратив чинність, Порядок-2 та вніс зміни до Порядку-1, уніфікувавши у ньому умови призначення та виплати допомоги застрахованим та не застрахованим у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особам.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону N 107-VI, у тому числі й пункт 25 розділу II зазначеного Закону, згідно з яким із Закону N 2240-III, зокрема, було виключено статтю 43.

Таким чином, з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення N 10-рп/2008 відновили свою дію положення статті 43 Закону N 2240-III, а з 1 січня 2009 року відновили свою дію попередні редакції статей 13, 15 та пункту 3 Прикінцевих положень Закону N 2811-XII, які діяли до внесення до них змін Законом N 107-VI.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у 2008 році внаслідок більш пізнього введення в дію загальної норми, яка визначала розмір допомоги (стаття 15 Закону N 2811-XII в редакції Закону N 107-VI), у законодавстві виникла складна колізія через збіг темпоральної (часової) та змістової колізій, оскільки з 22 травня 2008 року на відносини щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, поширювалися норми законів N 2240-III та N 2811-XII. Долаючи зазначену колізію норм законів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що пріоритетними у застосуванні до відносин щодо виплати допомоги такій особі є норми спеціального закону, яким є Закон N 2240-III, хоча положення останнього (статті 43) і прийнято у часі раніше.

У справі, що розглядається, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не досліджувала питання застосування касаційним судом наведених норм законів у 2009 - 2010 роках, оскільки заявник не надав судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування цих норм у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, заява ОСОБИ_1 підлягає задоволенню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБИ_1 задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов