ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 30 травня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Маринченка В. Л., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шаповалової О. А., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г.,  розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) до Державного навчального закладу "Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування" (Професійно-технічне училище N 45) (далі - навчальний заклад) про стягнення недоїмки та штрафних (фінансових) санкцій, встановив:

У червні 2007 року Фонд звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Навчального закладу недоїмку в сумі 1140 грн 37 коп. та 29240 грн 30 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

На обґрунтування позову послався на те, що перевіркою відповідача з питань правильності нарахування страхових внесків у період з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2006 року встановлено порушення останнім вимог Закону України від 18 січня 2001 року N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (далі - Закон N 2240-III) при нарахуванні та утриманні до Фонду страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхові внески), із виплат, які відповідно до Закону України від 9 вересня 2004 року N 1994-IV "Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів" визнані кредиторською заборгованістю Державного бюджету України (далі - виплати науково-педагогічним працівникам), проведених відповідачем у грудні 2005 року, квітні та травні 2006 року.

За результатами перевірки 28 лютого 2007 року складено акт, на підставі якого позивач прийняв рішення від 5 березня 2007 року N 163/10 про зарахування до бюджету Фонду донарахованих страхових внесків у сумі 1140 грн 37 коп. та 29240 грн 30 коп. штрафних санкцій. У добровільному порядку це рішення Фонду відповідач не виконав.

Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 5 вересня 2007 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково: стягнув із навчального закладу на користь Фонду 1140 грн 37 коп. заборгованості зі сплати страхових внесків, у задоволенні вимог про стягнення 29240 грн 30 коп. штрафних санкцій відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 грудня 2010 року постанову апеляційного суду залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Фонд просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на те, що касаційний суд у подібних правовідносинах неоднаково застосував положення статті 30 Закону N 2240-III та пункту 4 Порядку погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 року N 934 (далі - Порядок).

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2010 року (N К-1603/10) та ухвали цього суду від 9 грудня 2010 року (К-20271/08), 24 червня 2010 року (К-22559/09).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що у цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, за якого суди по-різному вирішують питання щодо правомірності застосування до страхувальника за Законом N 2240-III штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасність та неповноту сплати страхових внесків із виплат науково-педагогічним працівникам, які здійснювались до 2 червня 2006 року.

У справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку, що при вирішенні питання щодо застосування до страхувальника штрафних санкцій за вчинене ним правопорушення, яке полягає у несвоєчасному нарахуванні та неповній сплаті до Фонду страхових внесків, необхідно виходити із наявності його вини у несвоєчасному нарахуванні та сплаті таких внесків і наявності зв'язку між правопорушенням та його наслідками.

Оскільки відповідач, здійснюючи у грудні 2005 року, квітні та травні 2006 року виплати науково-педагогічним працівникам, діяв відповідно до роз'яснень із цього питання, наданих спільним листом Міністерства освіти та науки України та Міністерства фінансів України від 30 листопада 2005 року N 1/9-681, N 31-17000-02-5/25800 "Щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 року N 934 (далі - спільний лист), то правопорушення, яке полягає у неповному нарахуванні та сплаті страхових внесків відсутнє.

Також суд послався на те, що згідно з пунктом 8 частини третьої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Тому, на думку касаційного суду, у разі задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 29240 грн 30 коп. за несплату страхових внесків у сумі 1 140 грн 37 коп. буде порушено встановлений згаданою вище статтею Кодексу принцип пропорційності.

Водночас, у доданих до заяви судових рішеннях касаційний суд визнав помилковими висновки судів про неможливість застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасність та неповноту сплати страхових внесків до страхувальника, який керувався роз'ясненнями, наданими у спільному листі.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до статті 22 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Законом N 1994-IV заборгованість із виплат педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту", які за змістом статті 21 Закону N 2240-III є базою нарахування страхових внесків, визнана кредиторською заборгованістю Державного бюджету України.

Механізм погашення такої заборгованості визначено Порядком, згідно з пунктом 4 якого відрахування, передбачені законодавством, з виплат науково-педагогічним працівникам здійснюються в установленому порядку.

Порядок і строки сплати страхових внесків на час виникнення спірних відносин були встановлені статтею 23 Закону N 2240-III.

Відповідно до частини 2 статті 27 цього Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі.

За правилами статті 30 Закону N 2240-III страхувальник-роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.

За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми. Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду зі страхувальника у безспірному порядку.

Пункт 32 Порядку, відповідно до якого страхові внески на виплати науково-педагогічним працівникам не нараховуються, набрав чинності лише з 2 червня 2006 року.

Таким чином, на час проведення відповідачем виплат науково-педагогічним працівникам, норми Закону N 2240-III, як і жоден нормативно-правовий акт, не містили положень, які б звільняли страхувальника від обов'язку нарахування та сплати страхових внесків з таких виплат чи відповідальності за неповноту їх сплати. Підстав стверджувати про відсутність правопорушення у сфері господарювання, яке полягає в несплаті страхових внесків, немає.

Спільний лист, роз'ясненнями якого керувався відповідач при здійсненні таких виплат, не носить нормативно-правового характеру, тому не міг застосовуватися навчальним закладом при нарахуванні і сплаті страхових внесків.

Отже, висновок касаційного суду про неправомірність застосування до навчального закладу штрафних (фінансових) санкцій за несплату страхових внесків ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Посилання касаційного суду на порушення закріпленого у пункті 8 частини третьої статті 2 КАС принципу пропорційності при стягненні з відповідача штрафних (фінансових) санкцій у зазначеному вище розмірі, є некоректним, оскільки відповідальність за неповноту та несвоєчасність сплати страхових внесків, зокрема розмір штрафу та пені, встановлено Законом N 2240-III.

З урахуванням наведеного та відповідно до частини другої статті 243 КАС ухвала Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. Л. Маринченко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

М. І. Гриців

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Д. Д. Луспеник

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

О. А. Шаповалова

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема