ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 6 жовтня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор'євої Л. І., суддів: Гуменюка В. І., Косенка В. Й., Луспеника Д. Д., Прокопчука Ю. В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про визначення способу участі у вихованні дитини за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада 2009 року, встановила:

У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивачка посилалась на те, що шлюб із відповідачем розірвано 3 травня 2007 року, ОСОБА_4 проживає окремо, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків: вихованням сина не займається, матеріально не підтримує, має заборгованість зі сплати аліментів, не бере участі в його фізичному, духовному й моральному розвитку, своїми вчинками негативно впливає на психіку дитини.

У жовтні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 вона деякий час дозволяла йому спілкуватись з сином, однак з літа 2007 року стала забороняти, мотивуючи тим, що син болісно переживає розірвання шлюбу між ними. Просив визначити спосіб його участі у вихованні сина.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно до сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не бере участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України в пп. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Проте у своїх поясненнях, зустрічній позовній заяві та в касаційній скарзі ОСОБА_4 посилався на те, що від виконання своїх батьківських обов'язків не ухилявся, оскільки неодноразово висловлював турботу про сина, бажання спілкуватись з ним та брати участь в його вихованні; виконує обов'язок щодо утримання сина, заборгованості зі сплати аліментів не має; з листопада 2008 року має постійне місце роботи; не перебуває на обліку в нарколога чи психіатра. З літа 2007 року в період його намагання зустрітись з дитиною родина ОСОБА_3 приховувала дитину від нього, робила вигляд, що дитини немає удома. Також указував на інші факти його намагання спілкуватись із сином, що підтверджені такими доказами: 7 липня 2008 року та 14 липня 2008 року з пояснень ОСОБА_3; навесні 2008 року з пояснень свідка ОСОБА_6 (батька ОСОБА_3); 26 квітня 2009 року поздоровляв сина з днем народження - з пояснень свідка ОСОБА_7 (сестри ОСОБА_3); намагався зустрітися з сином перед Новим 2008 Роком, а також у квітні, травні, червні 2008 року в присутності свідка ОСОБА_8; у квітні, травні та влітку 2007 року в присутності свідка ОСОБА_9, узимку 2007 року, влітку та восени 2008 року в присутності свідка ОСОБА_10. Однак він був позбавлений можливості спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні й утриманні через перешкоди, які чинить у цьому ОСОБА_3. Крім того, зазначав, що з 20 серпня 2008 року ОСОБА_3 перебуває в зареєстрованому шлюбі з громадянином ОСОБА_11 та має намір із дитиною виїхати до ОСОБА_11.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України суди належним чином доводів та заперечень відповідача не перевірили; усіх фактичних обставин для правильного вирішення справи не встановили; а також не визначились, чи свідомо та умисно ОСОБА_4 ухиляється від виконання батьківських обов'язків.

Установлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного вирішення справи.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі комітети приймають акти у формі рішень.

Проте суди не звернули уваги на те, чи у відповідності до цього закону виданий висновок органу опіки та піклування, оскільки він підписаний заступником міського голови, повноваження якого не перевірені. Також судом не дано оцінки тій обставині, що висновок про можливість позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав зроблений без спілкування з ним.

Апеляційний суд не звернув уваги й на порушення ст. 63 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції надав доказової сили показанням свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, незважаючи на те, що вони не пояснили про джерела обізнаності вказаних ними обставин.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 листопада 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий 

Л. І. Григор'єва 

Судді: 

В. І. Гуменюк 

  

В. Й. Косенко 

  

Д. Д. Луспеник 

  

Ю. В. Прокопчук