ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 2 грудня 2009 року

(Витяг)

У грудні 2006 р. Б. звернулася відповідно до статей 7, 150, 155, 164, 165 СК із позовом до К. про позбавлення батьківських прав і стягнення заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 1500 грн., посилаючись на те, що з 27 лютого 1993 р. до 19 лютого 2003 р. вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох малолітніх синів: В. (1993 р. н.) і Р. (1995 р. н.)

У 1997 році відповідача засуджено за ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 86, 42 КК до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна та звільнено з місць позбавлення волі в 2001 році. Із цього часу відповідач не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться їхніми успіхами в навчанні, протягом останніх 10 місяців аліменти на дітей за рішенням суду не виплачує. Вихованням та утриманням дітей займається позивачка.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 17 травня 2007 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 серпня 2007 р., позов задоволено частково, ухвалено позбавити К. батьківських прав щодо малолітніх синів Р. і В. У задоволенні решти вимог відмовлено.

К. звернувся до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалені судові рішення й закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов, керувався тим, що відповідач не займається вихованням і утриманням синів з 2005 року, не виконує покладених на нього батьківських обов'язків.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що з 27 лютого 1993 р. до 26 березня 2003 р. сторони перебували в шлюбі. Мають двох синів: Р. (1995 р. н.) і В. (1993 р. н.), - які проживають з позивачкою.

Відповідно до ст. 164 СК підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: якщо мати, батько не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позивачка в судовому засіданні зазначала, що відповідач дітьми не цікавиться, матеріальної допомоги на їхнє утримання не надає, заборгованість за аліментами становить 1500 грн.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15, 16 постанови від 30 березня 2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки на підставах, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Вирішуючи спір, суди зазначених роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не врахували, на порушення статей 212 - 214 ЦПК не з'ясували: які безспірні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов'язками, чи вживалися до нього заходи реагування, чи виходячи з інтересів дітей та конкретних обставин справи немає можливості попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей. З'ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.

Представник органу опіки та піклування заперечував щодо позбавлення відповідача батьківських прав, ураховуючи те, що він позитивно характеризується, не має шкідливих звичок, добре ставиться до дітей.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що влітку 2005 р. відпочивав разом із дітьми, протягом 2005 - 2006 років спілкувався з ними, проте колишня дружина не завжди надає йому таку можливість і перешкоджає йому в спілкуванні з дітьми.

Однак суд не перевірив належним чином його доводів, у рішенні не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують зазначені доводи відповідача. Не дав суд належної оцінки й відсутності заборгованості за аліментами.

Згідно зі ст. 19 СК під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 р. N 2342-IV органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Суд першої інстанції ухвалив рішення про позбавлення батьківських прав за відсутності письмового висновку органу опіки та піклування, який визначений зазначеним законом.

Висновок від 13 червня 2007 р. щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача надано після ухвалення рішення судом і залучено як доказ апеляційним судом за клопотанням представника позивача.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що висновок органу опіки та піклування підписано не керівником виконавчого органу районної ради, а керуючим справами районної ради та начальником служби в справах неповнолітніх.

Оскільки допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України касаційну скаргу К. задовольнила частково. Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 17 травня 2007 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 8 серпня 2007 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

____________