ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 15 жовтня 2008 року

(Витяг)

У червні 2007 р. Т. звернулася до суду з позовом до В., третя особа - Державна виконавча служба міського управління юстиції (далі - ДВС), про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Зазначала, що згідно з рішенням міськрайонного суду від 22 червня 2005 р. з неї стягуються аліменти на користь відповідача на утримання неповнолітнього сина С. у сумі 150 грн. щомісячно.

На виконання рішення суду в серпні 2005 р. вона через поштове відділення перерахувала 300 грн., однак відповідач від них відмовився, через що вона припинила добровільно перераховувати кошти.

У березні 2007 р. ДВС повідомила їй про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про стягнення аліментів та стягнення 3783 грн. 87 коп. заборгованості за період з 25 січня 2005 р. до 28 лютого 2007 р.

Посилаючись на те, що відповідач відмовився отримати 300 грн., які вона надсилала, а також на те, що виконавчий лист він пред'явив у виконавчу службу майже через два роки після ухвалення рішення судом, Т. просила звільнити її від сплати заборгованості за аліментами.

Рішенням міськрайонного суду від 21 грудня 2007 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 19 березня 2008 р., позов задоволено. Звільнено Т. від сплати 3783 грн. 87 коп. заборгованості за аліментами.

У касаційній скарзі В. просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Міськрайонний суд, задовольняючи позов, керувався тим, що заборгованість зі сплати аліментів виникла саме через те, що відповідач тривалий час без поважних причин не пред'являв виконавчий лист до виконання.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що рішенням міськрайонного суду від 22 червня 2005 р. постановлено стягувати з Т. аліменти на користь В. на утримання неповнолітнього сина С. у сумі 150 грн. щомісячно.

Т. у серпні 2005 р. через поштове відділення перерахувала 300 грн. У матеріалах справи є повідомлення про те, що поштовий переказ В. не отриманий, а тому 20 вересня 2005 р. повернутий відправнику у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідач у суді посилався на те, що про поштовий переказ він не знав, повідомлення не отримував, оскільки в цей час перебував за межами міста. У порушення вимог ст. 213 ЦПК України суд його доводів не перевірив та не дав їм належної оцінки.

Відповідно до ч. 3 ст. 197 СК України суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Положення цієї норми може бути реалізовано у випадку, коли судом встановлено пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Такий строк відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" становить три роки.

В. пояснював, що пред'явив виконавчий лист до виконання в березні 2007 року, одразу після його видачі судом для примусового виконання, тобто в межах строку, встановленого законом. Суд ці пояснення також не перевірив.

Крім того, Т. не заперечувала того факту, що із серпня 2005 р. припинила перераховувати кошти на утримання сина С.

Оскільки порушення судами норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 336 ЦПК України, касаційну скаргу В. задовольнила.

Рішення міськрайонного суду від 21 грудня 2007 р. та ухвалу апеляційного суду від 19 березня 2008 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

____________