ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 7 липня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А. Г., суддів: Балюка М. І., Григор'євої Л. І., Данчука В. Г., Охрімчук Л. І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання шлюбного контракту недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя, встановила:

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом про визнання шлюбного контракту недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 жовтня 2001 року між ним та відповідачкою укладено шлюбний контракт, який посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Бойко Л. Л. Укладаючи цей контракт, він знаходився у такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. При його звільненні у запас як старшого офіцеру Збройних Сил України по стану здоров'я йому поставлено діагноз, який вказує на інтелектуально - мнестичні та емоційно-вольові порушення поведінки. Після проходження у грудні 2005 року курсу лікування, з розмови із лікарем про наслідки його хвороби, йому стало відомо, що укладенням спірного контракту порушені його права. Оскільки на момент укладення контракту він перебував у депресивному стані, не міг розуміти значення своїх дій, а саме: не помічати своїх знайомих та не відповідати на їх звернення до нього, сторонився спілкування з оточуючими, часто забував елементарні речі, міг поставити свій підпис на документі не усвідомлюючи, що саме підписує. Крім цього, зазначав, що такий хворобливий стан його здоров'я був посилений постійним зловживанням спиртних напоїв, тому просив визнати спірний шлюбний контракт недійсним на підставі ст. 225 ЦК України як такий, що укладений ним у стані, коли він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічними позовними вимогами про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.

В обґрунтування позову зазначала, що з позивачем познайомилася у 1998 році. З 1999 року вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У період з 3 квітня 1999 року по 2000 рік проживали у квартирі N 119 за адресою: АДРЕСА_1, до березня 2003 року - по АДРЕСА_1. Згодом купили спірну квартиру АДРЕСА_2, зробили у ній ремонт і переїхали до неї жити. Оскільки спірна квартира придана ними під час спільного проживання, вона є їхньою спільною сумісною власністю та підлягає поділу. Окрім того, просила поділити між ними й інше майно, яке було придбане ними у період шлюбу, а саме: гараж в автокооперативі "Захисник" вартістю 80800 грн., морозильну камеру вартістю 2121 грн., музикальний центр фірми "Технікс" вартістю 3030 грн., телевізор фірми "Філіпс" вартістю 4545 грн., телевізор фірми "Соні" вартістю 2020 грн., телевізор фірми "ДжіВіСі" вартістю 1262 грн. 50 коп., кухонні меблі вартістю 20568 грн. 65 коп., м'який куток вартістю 5 050 грн., меблі гардеробної кімнати вартістю 5050 грн., електроплиту фірми "Бош" вартістю 5050 грн., холодильник фірми "Бош" вартістю 5050 грн. Просила розділити зазначене майно, виділивши їй частину спірної квартири вартістю 681750 грн., частину гаража в автокооперативі "Захисник" вартістю 40400 грн., морозильну камеру вартістю 2121 грн., музикальний центр фірми "Технікс" вартістю 3030 грн., 6 стільців вартістю 5050 грн., телевізор фірми "Філіпс" вартістю 4545 грн., а всього майна на загальну суму 736896 грн.; ОСОБА_6 виділити іншу частину майна на загальну суму 764332 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 серпня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання шлюбного контракту недійсним та у зустрічному позові ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_7 в іншій частині позовних вимог задоволено: визнано за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_2, а також виділено їй у власність: телевізор фірми "Соні" вартістю 50 грн., кухонні меблі вартістю 500 грн., м'який куток вартістю 500 грн., частину електроплити вартістю 150 грн., а всього майна на загальну суму 1200 грн.;

Визнано за ОСОБА_6 право власності на частину квартири та виділено у власність: меблі гардеробної кімнати вартістю 450 грн., холодильник вартістю 600 грн., частину електроплити вартістю 150 грн., а всього майна на загальну суму 1200 грн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2010 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 серпня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення його позову й відмову в зустрічних позовних вимогах.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Встановлено, що 26 жовтня 2001 року між сторонами укладено шлюбний контракт, який посвідчено нотаріально, а 27 жовтня 2001 року зареєстрували шлюб.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди виходили із того, що позивачем не надано доказів того, що спірний шлюбний контракт ним укладений у такому стані, коли він унаслідок зловживання спиртними напоями не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому відповідно до пп. 2, 4, 7 контракту спірна квартира, яка була особистою власністю ОСОБА_6 та решта майна, яке придбане подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю і підлягає поділу у рівних частках.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Статтею 271 Кодексу про шлюб та сім'ю України, чинного у період укладення шлюбного контракту, передбачено, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

Проте цим Законом застережено, що умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР, чинного у період укладення контракту, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Крім інших доводів ОСОБА_6 пояснював судам, що пп. 2, 4, 7 контракту щодо зміни його права особистої власності на спірну квартиру на право спільної сумісної власності з ОСОБА_7 суперечать вимогам чинного законодавства, цей контракт є нікчемним і не повинен застосовуватися судом.

Однак суди на це не звернули уваги та ухвалюючи на користь відповідачки рішення, виходили із положень шлюбного контракту та ч. 1 ст. 70 СК України.

Проте спірний контракт укладено до введення в дію СК України.

Положення ч. 1 ст. 70 СК України, згідно якої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, поширюються на відносини, які виникли під час дії цього Кодексу.

Крім того, ч. 5 ст. 93 СК України також застережено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації, що кореспондується зі ст. 271 КпШС України. Обов'язковість реєстрації нерухомого майна визначена ст. 182 ЦК України.

Тому висновки суду про те, що особиста власність ОСОБА_6 на спірну квартиру перетворилася за шлюбним контрактом на спільну сумісну з ОСОБА_7 власність суперечить нормам ст. 271 КпШС України та положенням ч. 1 ст. 70 СК України, застосованої судами.

До того ж суди відмовили ОСОБА_7 у позові в частині визнання факту спільного проживання з ОСОБА_6 у період набуття ним права власності на квартиру.

Крім того, 17 жовтня 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про зміну предмету та підстав позову (а. с. 27 - 29).

Крім наданих пояснень на позов ОСОБА_7, просив визнати шлюбний контракт недійсним з підстав того, що він укладений усупереч ст. 271 КпШС України та прямо суперечить положенням ч. 5 ст. 93 СК України, і тому згідно з вимогами ст. 48 ЦК УРСР та ст. 103 СК України є недійсним. Від цих позовних вимог він не відмовлявся, а суд усупереч ст. ст. 11, 31, 174, 176 та 213 ЦПК України їх не розглянув.

Невірно судами застосовано і положення ст. 55 ЦК УРСР, чинного у період укладення контракту.

Відповідно до акта судово-психіатричної експертизи від 13 листопада 2007 року N 1327 та акта додаткової комісійної судово-психіатричної експертизи від 5 жовтня 2008 року N 16/08 у період укладення шлюбного контракту, ОСОБА_6 виявляв ознаки органічного ураження головного мозку складного ґенезу (судинно-інтоксикаційного), хронічного алкоголізму з інтелектуально - мнестичними і емоційно-вольовими розладами. На момент підписання шлюбного контракту, а саме 26 жовтня 2001 року, ОСОБА_6 також виявляв ознаки органічного ураження головного мозку складного ґенезу (судинно - інтоксикаційного), ознаки хронічного алкоголізму з інтелектуально - мнестичними і емоційно-вольовими порушеннями. Наявні у ОСОБА_6 на момент підписання шлюбного контракту психічні розлади були виражені настільки, що позбавляли його можливості у цей період повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Однак суди не маючи інших - протилежних висновків експертизи, безпідставно з ними не погодилися.

За таких обставин погодитися з ухваленими рішеннями судів не можна, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалити нове рішення суд не має повноважень, оскільки за положеннями ст. 335 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним. Тому у цій частині касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

М. І. Балюк

Л. І. Григор'єва

В. Г. Данчук

Л. І. Охрімчук