МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УЗАГАЛЬНЕННЯ
судової практики застосування Мурованокуриловецьким районним судом такого виду кримінального покарання, як штраф

Вступ

Для проведення узагальнення використовувалась обліково-статистична звітність Мурованокуриловецького районного суду за 2014 рік, обліково-статистичні картки на кримінальні провадження, кримінальні провадження, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України.

Загальні засади призначення кримінального покарання у виді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК України. Штраф становить собою міру кримінального покарання, що полягає у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 53 КК штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

Штраф як міра покарання встановлюється законом за здійснення менш небезпечних злочинів проти власності, проти особистості, господарських і деяких інших видів злочинів, вчинених, як правило, з корисливих мотивів чи при завданні майнових збитків.

Штраф є найбільш поширеним у санкціях статей Особливої частини КК України покарання, що зумовлює часте його застосування (Закон України від 15 листопада 2011 року N 4025-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності").

Отже, штраф є видом покарання, який передбачає обмеження майнових прав засудженого.

Питання, пов'язані з правильним призначенням та виконанням такого виду покарання, як штраф, є актуальними в судовій практиці.

Аналіз статистичних даних та розгляду справ

У 2014 році Мурованокуриловецьким районним судом було застосовано штраф як основний вид покарання до 12 осіб. Питома вага осіб, до яких застосовано штраф як основний вид покарання, від кількості осіб, щодо яких суд постановив обвинувальний вирок, становить 27,2 %. Як додатковий вид покарання судом штраф не застосовувався.

У 2013 році суд застосував штраф як основний вид покарання до 8 осіб, їх питома вага від кількості осіб, щодо яких постановлено обвинувальні вироки, становить 13,8 %. Як додатковий вид покарання судам штраф не застосовано.

У 2012 році за вироками, що набрали законної сили, судом застосовано штраф як основний вид покарання до 15 осіб, їх питома вага від кількості осіб, щодо яких постановлено обвинувальні вироки, становить 14,4 %, як додатковий - 1 особі.

Найчастіше застосовувався штраф: за злочини проти життя та здоров'я особи (ст. 125 КК України) відносно 7 осіб;

- за злочини проти власності (185 КК - крадіжка) - до 3 осіб;

- відносно 1 особи за ст. 172 ч. 1 КК України (злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина);

- відносно 1 особи за ст. 389 ч. 2 КК України (злочини проти правосуддя);

Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок і межі діяльності суду в призначенні покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України загальними цілями кримінального покарання є виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Штраф може сприяти досягненню цих цілей лише тоді, коли кримінальне покарання у виді штрафу буде для засудженого важким, але у той же час реальним щодо виконання на практиці (тобто штраф має бути таким, щоб засуджений міг його сплатити). Тому невиправданим у КК України є такі розміри штрафів, які реально можуть бути сплачені лише найзаможнішими громадянами країни.

Отже, межі покарання у виді штрафу мають бути чітко окресленими.

Заслуговує на увагу положення КК Польщі, де штраф не призначається, якщо доходи винного, його майновий стан або можливості заробітку безапеляційно доводять, що винний штрафу не сплатить і його неможливо буде стягнути у примусовому порядку.

Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 24 жовтня 2003 р. N 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" роз'яснює, що, призначаючи покарання у виді штрафу або виправних робіт і визначаючи розмір та строки відповідного покарання, суди мають враховувати майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку і т. д.

Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану особи. Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки в КК України не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного судом враховується розмір заробітної плати, пенсії або стипендії винного; грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; доходів від цінних паперів; доходів від земельної ділянки; нерухомого та іншого майна, а також береться до уваги наявність на утриманні непрацездатних осіб.

Особливістю такого виду покарання, як штраф, є те, що його розмір установлюється у певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Мінімальний розмір штрафу, призначеного за скоєний злочин, у тому числі із застосуванням ст. 69 КК України, не може бути нижчим тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так, обираючи покарання обвинуваченій А. (справа N 139/918/14-к, головуюча суддя Тучинська Н. В.) 07 листопада 2014 року суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею злочину, який відносить до злочинів невеликої тяжкості; особу винної, яка за місцем свого проживання характеризуються виключно позитивно, як така що спиртними напоями не зловживає, серед односельців підтримує дружні відносини та відносно якої не надходило скарг на адресу сільської ради, обставину, що вона раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, щиро розкаялася у вчиненому. Ні досудовим слідством, ні судом не встановлено обставин, які б обтяжували покарання для обвинуваченої. При таких обставинах, суд прийшов до висновку про можливість призначення найменш тяжкого покарання, передбаченого санкцією інкримінованої частини статті КК України у виді штрафу, а його розмір визначено як мінімальний, передбачений кримінальним законом в сумі 510 грн.

Якщо санкція статті (санкція частини статті) не передбачає основного покарання у виді штрафу, він може бути призначений лише в порядку переходу до більш м'якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. У цьому разі штраф призначається в розмірах, визначених ч. 2 ст. 53 КК, - від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, 30 вересня 2014 року по кримінальному провадженню N 139/532/14-к (головуюча суддя Тучинська Н. В.), відносно В. за ч. 2 ст. 389, ч. 1 ст. 69 КК України призначено покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 510 гривень. Обираючи покарання обвинуваченій, суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею злочину, який відносить до злочинів невеликої тяжкості; особу винної, яка за місцем свого проживання характеризуються як така що порушує громадський порядок; обставини, що пом'якшують покарання, зокрема, щире каяття у скоєному злочині та активне сприяння розкриттю злочину, обставину, що на її утриманні знаходиться двоє малолітніх дітей 2011 та 2013 року народження. При призначені покарання, суд дійшов висновку, що відповідно до положень ч. 3 ст. 60 та ч. 3 ст. 61 КК України, до неї не можуть бути застосовані такі види покарань, як арешт або обмеження волі, що передбачені санкцією інкримінованої частини статті 389 КК України, тому обрано покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України інше, більш м'яке, не зазначене в санкції інкримінованої частини статті, - у виді штрафу у мінімальному розмірі, визначеному Кримінальним законом.

Апеляційний суд Вінницької області (апеляційне провадження N 11-кп/772/694/2014) вирок Мурованокуриловецького районного суду змінив, звільнивши В. від покарання згідно п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року N 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", оскільки суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК мав закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Протягом періоду, що аналізується, одну особу апеляційним судом Вінни-цької області звільнено від призначеного покарання у вигляді штрафу (як основної міри).

Так, 17 січня 2014 року по кримінальному провадженню N 139/623/13-к (головуюча суддя Тучинська Н. В.), Д. засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до штрафу в сумі 850 гривень. Апеляційний суд Вінницької області (апеляційне провадження N 11-кп/772/199/2014) вирок Мурованокуриловецького районного суду залишив без змін. Задоволено заяву Д. і звільнено її від покарання за вироком Мурованокуриловецького районного суду від 17 січня 2014 року на підставі п. "в" ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.04.2014 року "Про амністію".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Наприклад, у кримінальному провадженні N 139/632/14-к відносно К. за ч. 1 ст. 172 КК України, укладено угоду про примирення сторін на підставі ст. ст. 468, 469, 471 КПК України. Відповідно до якої, потерпілі та обвинувачений дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення кваліфікації дій К. за ч. 1 ст. 172 КК України, щодо виду покарання та його розміру (штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян), а також зазначили наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.

Судді Мурованокуриловецького районного суду, призначаючи покарання у виді штрафу, в резолютивній частині вироку зазначають його в кількості неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а потім у грошовій сумі, здійснивши перерахування розміру в гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

По трьох кримінальних провадженнях, кваліфікованих за ст. 185 ч. 1 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), обране мінімальне покарання визначене санкцією статті у вигляді штрафу.

Так, по справі N 139/866/14-к про обвинувачення Н. та по справі N 139/914/14-к Г. (головуючий суддя Добровольський В. В.) визнано винними за ч. 1 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.

По справі N 139/690/14-к про обвинувачення Л. за ч. 1 ст. 185 КК України (головуюча суддя Коломійцева В. І.) обрано міру покарання у виді штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 (одна тисяча двадцять) гривень.

Штраф може застосовуватися як основне або додаткове покарання.

Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК України). Штраф як додаткове покарання виконується самостійно (ч. ч. 3, 4 ст. 72).

Протягом 2014 року судом не застосовувався штраф як додаткове покарання у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77), а також не застосовувався штраф як основне покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. ст. 82, 83 КК України) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85 КК України).

Виконання покарання у вигляді штрафу та заміна іншим покаранням

Підставою виконання штрафу є вирок суду, що набрав законної сили. Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили. Суд пропонує засудженому добровільно сплатити суму штрафу в місячний строк та повідомити про сплату штрафу шляхом представлення підтверджуючого документа, і попереджає його, що в разі несплати штрафу про заміну його покаранням у вигляді громадських або виправних робіт.

Відповідно до ст. 26 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний термін після набрання вироком суду законної сили та повідомити про це суд. У разі неможливості сплатити повний розмір штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

Передбачена ч. 4 ст. 53 КК України заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об'єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, інших доходів.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 КК України у разі неможливості сплатити штраф в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Наприклад, згідно вироку суду від 14.05.2014 року (справа N 139/226/2014) Л. та Ц. визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 510 гривень. В цей же день засудженим було роз'яснено про необхідність сплати штрафу протягом місяця після набрання вироком чинності та про наслідки несплати штрафу в належний строк.

Відповідно до встановленого порядку після набрання вироком законної сили судом повідомлено засуджених про обов'язок сплатити штраф в місячний строк та повідомити суд про сплату штрафу шляхом представлення документа, попереджено Л., Ц., що в разі несплати штрафу суд може замінити їм покаранням у вигляді громадських або виправних робіт.

В ході виконання вироку Мурованокуриловецького районного суду від 14.05.2014 року виникли труднощі, пов'язані із неспроможністю засуджених сплатити штраф, у зв'язку із відсутністю у останніх необхідних коштів, постійного місця роботи та інших джерел прибутку, що унеможливило виконання вироку суду.

Відповідно до постанови Мурованокуриловецького районного суду від 12.08.2014 року засудженим покарання у вигляді 510 гривень штрафу, призначеного 14.05.2014 року вироком Мурованокуриловецького районного суду за ст. 125 ч. 1 КК України, на підставі ч. 5 ст. 53 КК України, замінено на покарання у виді 30 (тридцяти) годин громадських робіт.

Закон визначає, що суд може призначити штраф із розстрочкою з урахуванням майнового стану особи (ч. 4 ст. 53 КК). Випадків призначення штрафу із розстрочкою не було.

Загальна сума штрафу, застосована судом як міра покарання відносно 12 осіб становить 8840 гривень, з якої в добровільному порядку сплачено 5710 гривень.

Висновки та пропозиції

Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок, що таке майнове покарання, як штраф, є досить ефективним засобом впливу на осіб, які вчинили певні злочини насамперед у сфері господарської діяльності. Але забезпечення належної його ефективності можливе лише за умови розумного і домірного застосування обмежень майнових прав осіб, коли, з одного боку, ці обмеження є відчутними для засудженого і здатні здійснити попереджувальний вплив на його поведінку і поведінку інших осіб, з іншого - не ставлять винну особу в ситуацію неможливості з об'єктивних причин виконати призначене йому покарання.

 

Керівник апарату
Мурованокуриловецького районного суду

Л. Козак