ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 лютого 2014 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП) до управління Пенсійного фонду України в м. Ялті Автономної Республіки Крим (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправними та скасування рішень, встановила:

У квітні 2012 року ФОП звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення управління ПФУ від 15 грудня 2011 року NN 2200, 2201, 2202 про застосування до ФОП фінансових санкцій на загальну суму 16196 грн. 18 коп.

На обґрунтування позову ФОП зазначила, що відповідач неправомірно застосував фінансові санкції у зв'язку з тим, що норма, на яку він послався, виключена на підставі Закону України від 8 липня 2010 року N 2464-IV "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464-IV), що набрав чинності 1 січня 2011 року.

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 12 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував рішення управління ПФУ від 15 грудня 2011 року NN 2200, 2201, 2202, про застосування до ФОП фінансових санкцій у розмірі 14000 грн.; 732 грн. 6 коп., 1464 грн. 12 коп. відповідно та постановив стягнути з Державного бюджету України на користь ФОП витрати зі сплати судового збору в розмірі 32 грн. 19 коп.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), не погоджуючись із рішенням касаційного суду, управління ПФУ зазначає, що в доданому до заяви судовому рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-IV і просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року скасувати. На обґрунтування заяви управління ПФУ додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2013 року (справа N К/9991/77839/12).

У справі, що розглядається, касаційний суд виходив із того, що норми Закону N 1058-IV, якими була передбачена відповідальність за: приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески; донарахування сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків; неподання звітності по персоніфікованому обліку за 2010 рік, втратили чинність з 1 жовтня 2011 року згідно із Законом N 2464-IV, а отже, рішення управління ПФУ є протиправними та підлягають скасуванню.

Разом з тим в ухвалі, наданій управлінням ПФУ на підтвердження своїх доводів, касаційний суд зазначив, що заборгованість і накладені штрафні санкції на цю заборгованість, які виникли у 2010 році, мають бути застосовані (стягнуті) і після 1 січня 2011 року, оскільки вони виникли в період дії частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні положення пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-IV і, зокрема, в постановах від 4 червня та 10 грудня 2013 року NN 21-170а13, 21-448а13 відповідно зазначила, що заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли за 2010 рік, мають бути застосовані (стягнуті) і після 1 січня 2011 року, оскільки вони виникли в період дії пункту 4 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV.

Зазначеною нормою Закону (у редакції, що була чинною на час, за який донараховано страхові внески) передбачено випадки застосування фінансових санкцій виконавчими органами ПФУ до страхувальників, зокрема за донарахування територіальним органом ПФУ або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків вказаних сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року підпунктом "й" пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-VI зі статті 106 Закону N 1058-IV було виключено частину дев'яту.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Законом України від 7 липня 2011 року N 3609-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" внесено зміни до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону N 1058-IV, згідно з якими фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються. Нараховані органами ПФУ суми фінансових санкцій та не сплачені фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, підлягають списанню.

З доданого до заяви судового рішення суду касаційної інстанції вбачається, що управління ПФУ в звернулося до суду з позовом до ФОП про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та фінансових санкцій, накладених рішеннями від 15 грудня 2011 року NN 2200, 2201, 2202.

У справі, що розглядається, ФОП звернулася до суду з позовом до управління ПФУ про визнання протиправними та скасування зазначених рішень.

За таких обставин касаційному суду необхідно було б з'ясувати предмет і підстави зазначених позовів та у разі виявлення одного і того ж предмета та його підстав обговорити питання щодо застосування положення пункту 4 частини першої статті 157 КАС.

Враховуючи викладене, а також те, що суд касаційної інстанції у цій справі неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, заява управління ПФУ підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року - скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Ялті Автономної Республіки Крим задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

Ю. Г. Тітов