ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 лютого 2014 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал-Транс" (далі - Підприємство) до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про скасування рішення, встановила:

У грудні 2011 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення управління ПФУ від 24 листопада 2011 року N 588 про застосування фінансових санкцій за подання недостовірних відомостей до Системи персоніфікованого обліку відомостей (далі - СПОВ) на обов'язкове державне пенсійне страхування (далі - спірне рішення).

На обґрунтування позовних вимог Підприємство послалося на те, що норма закону, яка була застосована відповідачем при прийнятті спірного рішення, а саме пункт 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV), втратила чинність 1 січня 2011 року, тому на момент винесення рішення не могла бути застосована, у зв'язку з чим прийняте рішення є протиправним.

Суди встановили, що 24 листопада 2011 року управління ПФУ провело планову перевірку Підприємства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на ПФУ, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період із 2 червня 2006 року по 1 листопада 2011 року.

У ході перевірки встановлено, що Підприємство подало недостовірні відомості про застрахованих осіб, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за травень 2007 року, квітень - травень 2008 року, серпень - грудень 2010 року. Внаслідок цього управління ПФУ на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV прийняло рішення про застосування до Підприємства штрафних санкцій у сумі 12552 грн. 10 коп.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 15 травня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 вересня 2013 року рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасував, позов задовольнив - визнав протиправним та скасував спірне рішення.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2013 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, управління ПФУ зазначає, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV та пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464-VI). Просить постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції від 28 лютого 2013 року (справа N К/9991/50841/11) по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV та пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-VI.

У справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-VI передбачає стягнення органами ПФУ фінансових санкцій за подання недостовірних відомостей до СПОВ і після 1 січня 2011 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, тобто в порядку статті 106 Закону N 1058-IV.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній постанові, що управління ПФУ протиправно на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV винесло спірне рішення, оскільки зазначена норма Закону втратила чинність із 1 січня 2011 року відповідно до Закону N 2464-VI і не діяла на дату прийняття спірного рішення.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV, який діяв до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, до територіальних органів ПФУ накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом N 2464-VI наведена вище норма матеріального права була виключена.

У той же час згідно з абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання Закону N 1058-IV та абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-VI.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що нарахування після 1 січня 2011 року управлінням ПФУ на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV позивачу штрафних санкцій за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, є протиправним. Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 4 червня 2013 року (N 21-170а13).

За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення заяви управління ПФУ.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов