ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 грудня 2013 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_9 до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправним і скасування рішення, встановила:

У березні 2013 року ФОП ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати прийняті управлінням ПФУ на підставі пунктів 3 - 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (чинних до 1 січня 2011 року; далі - Закон N 1058-IV) рішення від 18 березня 2013 року NN 690, 691, 692 про застосування фінансових санкцій в сумі 2760 грн. 53 коп.

Оскаржувані рішення управління ПФУ прийняло за результатами, проведеної ним у березні 2013 року перевірки, в ході якої виявлено порушення позивачем у квітні-червні 2005 року та лютому, липні 2006 року пунктів 2, 6 частини другої статті 17, частин першої, шостої статті 19 та частини другої статті 20 Закону N 1058-IV, зокрема, заниження сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески, необчислення та несплата страхових внесків, а також подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

На обґрунтування позову ФОП ОСОБА_9 зазначила, що норми Закону N 1058-IV, на підставі яких управління ПФУ у березні 2013 року прийняло оскаржувані рішення, втратили чинність з 1 січня 2011 року відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464-VI).

Крім того, позивач вказала на те, що, оскільки вона перебуває на спрощеній системі оподаткування, оскаржувані рішення управління ПФУ прийняло всупереч положенням частини п'ятнадцятої статті 106 Закону N 1058-IV.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 8 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2013 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 вересня 2013 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд дійшов висновку, що рішення управління ПФУ від 18 березня 2013 року про застосування фінансових санкцій на підставі пунктів 3 - 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV є протиправними, оскільки зазначені норми Закону втратили чинність з 1 січня 2011 року згідно із Законом N 2464-VI і не діяли на дату прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління ПФУ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пунктів 3 - 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2013 року N К/800/32057/13, у якій касаційний суд вказав на те, що оскільки порушення з боку позивача мали місце до 1 січня 2011 року, то відповідач відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-VI мав право і після 1 січня 2011 року застосовувати фінансові санкції на підставі пункту 4 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-VI, за якого цей суд по-різному вирішив питання щодо правомірності застосування виконавчими органами ПФУ після набрання чинності зазначеним Законом фінансових санкцій відповідно до пункту 4 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Пунктом 4 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV (у редакції, що діяла до 1 січня 2011 року) було передбачено застосування виконавчими органами ПФУ до страхувальників фінансових санкцій, зокрема штрафу за донарахування територіальним органом ПФУ сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом N 2464-VI наведена вище норма матеріального права із Закону N 1058-IV була виключена.

У зв'язку з такими змінами у законодавстві Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, дійшов висновку про відсутність в управління ПФУ повноважень щодо застосування після 1 січня 2011 року фінансових санкцій.

Такого висновку касаційний суд дійшов без урахування абзацу шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2464-VI, відповідно до якого на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведеної норми дає колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України підстави вважати, що після набрання чинності Законом N 2464-VI за органами ПФУ збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про відсутність в управління ПФУ повноважень щодо застосування після 1 січня 2011 року фінансових санкцій на підставі пункту 4 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України у спорах цієї категорії, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 1 жовтня 2013 року N 21-323а13, у зв'язку з чим відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Окрім зазначеного, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає за необхідне звернути увагу касаційного суду при перевірці ним під час нового касаційного розгляду правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права і правової оцінки обставин справи на те, що, як встановлено цими судами, ФОП ОСОБА_9 на час прийняття управлінням ПФУ оскаржуваних рішень перебувала на спрощеній системі оподаткування, до суб'єктів якої відповідно до абзацу другого частини п'ятнадцятої статті 106 Закону N 1058-IV фінансові санкції за несплату страхових внесків не застосовуються.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Сумах задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

О. О. Терлецький

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

Ю. Г. Тітов