ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 22 жовтня 2013 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Совкувейт ЛТД" (далі - Товариство) до виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про скасування рішення, встановила:

У серпні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення відділення Фонду від 4 травня 2011 року N 19 про повернення Фонду 15313 грн. 34 коп. страхових коштів та застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в сумі 7656 грн. 67 коп.

На обґрунтування позову Товариство послалося на пункти 3, 4 частини другої статті 28 Закону України від 18 січня 2001 року N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (далі - Закон N 2240-III), відповідно до яких Фонд як страхувальник зобов'язаний здійснювати контроль за правильним нарахуванням, своєчасною сплатою страхувальником страхових внесків, а також обґрунтованістю проведених ним витрат страхових коштів, за достовірністю поданих страхувальниками та застрахованими особами відомостей.

Товариство зазначило, що воно подало до виконавчої дирекції відділення Фонду дві заявки на фінансування разом із усіма необхідними документами та розрахунками для виплати застрахованим особам допомоги по вагітності та пологам. Відділення Фонду перевірило надані документи і здійснило фінансування страхових виплат. За таких обставин Товариство не порушило порядок витрачання страхових коштів.

Суди встановили, що відділення Фонду у квітні та серпні 2010 року за зверненнями Товариства здійснило виплати допомоги по вагітності трьом працівникам підприємства в сумах 13866 грн. 86 коп., 10059 грн. 84 коп. і 12222 грн. До заяв були додані заявки на фінансування, листки непрацездатності цих працівників та протоколи комісії із зазначених виплат. Розрахунки вказаних коштів для виплати допомоги були здійснені самим Товариством.

21 квітня 2011 року відділення Фонду провело перевірку Товариства з питань використання коштів Фонду, в ході якої встановлено, що Товариство у 2010 році завищило розміри середньоденної заробітної плати трьом працівникам, що призвело до переплати коштів Фонду на виплату трьом особам допомоги по вагітності та пологам на загальну суму 15313 грн. 34 коп.

За результатами цієї перевірки винесено оскаржуване рішення про повернення надмірно виплачених коштів та застосування фінансових санкцій в розмірі 50 % від надмірно виплаченої суми. Це рішення мотивовано тим, що при розрахунку сум виплат на порушення пункту 14 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року N 1266 (далі - Порядок N 1266), неправильно розраховано суму середньоденної заробітної плати, яка використовується при розрахунку суми допомоги по вагітності.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 травня 2013 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2012 року скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відділення Фонду зазначає, що в доданій до заяви постанові Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2013 року по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення статті 28 Закону N 2240-III та Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 року N 298/519 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за N 1047/6238; далі - Інструкція). Просить постанову Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2013 року скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява відділення Фонду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 28 Закону N 2240-III та Інструкції.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його постанови, копію якої надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Так, у справі, що розглядається, спір між Товариством і відділенням Фонду стосувався правильності встановленого пунктом 14 Порядку N 1266 обчислення середньоденної заробітної плати для розрахунку страхових виплат. Приймаючи рішення у цій справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що заява-розрахунок, яка є підставою для фінансування страховиків-роботодавців органами Фонду, не має імперативного значення для відділення Фонду, оскільки воно відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини другої статті 28 Закону N 2240-III та Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду від 22 грудня 2010 року N 26 (зареєстровано Міністерством юстиції України 25 січня 2011 року за N 111/18849), повинно перевірити правильність її складання. Оскільки, приймаючи заяву-розрахунок, відділення Фонду порушень не виявило, воно не мало підстав для прийняття спірного рішення.

Водночас у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій надано для порівняння, спір між сторонами виник щодо правильності обчислення середньої заробітної плати для розрахунку страхових виплат. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що середня заробітна плата застрахованій особі, яка працювала менше ніж календарний місяць, обчислюється відповідно до пункту 6 Порядку N 1266, а не пункту 10 цього Порядку, яким врегульовано визначення середньої заробітної плати (грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат застрахованій особі, яка у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку не мала заробітку (грошового забезпечення) з поважних причин.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.

Крім того, в оскаржуваній постанові суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданому для порівняння судовому рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві відділення Фонду.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви відділення Фонду слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов