ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

02.07.2013 р.

N К/9991/76397/12


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Білуги С. В., суддів - Гаманка О. І., Загороднього А. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги кредитної спілки "Добросвіт", Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк", Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", Національного банку України, Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", заяви про приєднання до касаційних скарг від Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі за позовом кредитної спілки "Добросвіт" до Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача - Державна виконавча служба України, треті особи на стороні позивача - Національний банк України, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "БМ Банк", Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк", Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", Публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк", Публічне акціонерне товариство "Банк Форум", Публічне акціонерне товариство "Міський Комерційний Банк", Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк", Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Київ", Публічне акціонерне товариство "Банк перший", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", про визнання нормативно-правового акта незаконним в окремій його частині, встановила:

У травні 2012 року кредитна спілка "Добросвіт" звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання пункту 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за N 489/20802, в частині речення (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини 1 статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження) та підпункту 4.5.9 пункту 4.5 цієї Інструкції незаконними.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2012 позов кредитної спілки "Добросвіт" було задоволено частково. Визнано незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за N 489/20802. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 було задоволено. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2012 скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог кредитної спілки "Добросвіт".

Кредитна спілка "Добросвіт", ПАТ "Ерсте Банк", ПАТ АБ "Укргазбанк", ПАТ "Комерційний банк "Надра", Національний банк України, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ПАТ "ВТБ Банк", ПАТ "Креді Агріколь Банк" подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просять постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за N 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень.

Пунктом 3.15 цієї Інструкції передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).

Підпунктом 4.5.9 пункту 4.5 вищенаведеної Інструкції передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Не погоджуючись з положенням вищенаведених пунктів Інструкції з організації примусового виконання рішень, кредитна спілка "Добросвіт" звернулася до суду.

Так, частково задовольняючи позов, суду першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог щодо визнання частково недійсним пункту 3.15 Інструкції з тих підстав, що оскаржуваний пункт відповідає положенням Закону України "Про виконавче провадження". Визнаючи незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, суд першої інстанції дійшов висновку про його невідповідність Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про іпотеку", а також послався на те, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дітей.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані пункти Інструкції з організації примусового виконання рішень не суперечать нормам актів вищої юридичної сили, а тому їх положення є законними.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 52 вищенаведеного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно частини 8 статті 54 вказаного Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частин 1 та 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно частини 1 статті 41 вищенаведеного Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, положення зазначеної статті Закону України "Про іпотеку" передбачає, що реалізація предмета іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження", яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії проводяться відповідно до положень цього Закону та інших законів.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

На виконання частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 N 866 був затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.

Так, пунктом 67 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м. м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Як зазначено у статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.89 N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 N 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства" (Преамбула Закону).

Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З урахуванням положень вищенаведеного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що визнаючи в оскаржуваному підпункті 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень необхідність отримання дозволу органів опіки і піклування при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, відповідач діяв згідно покладених на нього завдань та на виконання законів України.

Посилання суду першої інстанції на те, що Закону України "Про іпотеку" не визначає обов'язку державного виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, як було вірно зазначено судом апеляційної інстанції, ніяким чином не визначає незаконність оскаржуваних положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки остання як раз і конкретизує порядок та дії, зокрема, державних виконавців підчас виконавчого провадження.

Крім того, право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування, передбачено частиною 2 статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктом 2.4 Інструкції про з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційні скарги кредитної спілки "Добросвіт", Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк", Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", Національного банку України, Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", заяви про приєднання до касаційних скарг від Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі за позовом кредитної спілки "Добросвіт" до Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача Державна виконавча служба України, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "БМ Банк", Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк", Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", Публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк", Публічне акціонерне товариство "Банк Форум", Публічне акціонерне товариство "Міський Комерційний Банк", Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк", Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Київ", Публічне акціонерне товариство "Банк перший", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання нормативно-правового акта незаконним в окремій його частині - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий:

С. В. Білуга

Судді:

О. І. Гаманко

 

А. Ф. Загородній