ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

07.03.2012 р.

N П/9991/68/12


Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого, судді Олексієнка М. М. (доповідач), суддів: Зайцева М. П., Рецебуринського Ю. Й., Цвіркуна Ю. І., Шведа Е. Ю., при секретарі - Кочерзі В. П., з участю: позивача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вищого адміністративного суду України справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Президента України, третя особа без самостійних вимог - Верховна Рада України, про визнання неправомірною бездіяльності у не призначенні всеукраїнського референдуму, не вжиттю заходів по усуненню розбіжностей між конституційними нормами, не забезпеченні на законодавчому рівні реалізації виключного конституційного права народу України здійснювати владу безпосередньо при визначенні та зміні конституційного ладу в Україні, не приведенні нормативних актів у відповідність до Конституції України, про зобов'язання вжити заходів, направлених на усунення розбіжностей між конституційними нормами, на забезпечення виконання Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року, встановив:

У вересні 2007 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, відповідно до якого, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати неправомірною бездіяльність Президента України щодо:

непризначення всеукраїнського референдуму по затвердженню Закону України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV "Про внесення змін до Конституції України" (далі Закон N 2222-IV);

невжиття заходів по усуненню суперечностей між нормами, викладеними у розділах I, III, XIII Конституції України, в редакції від 28 червня 1996 року, з рештою норм Основного Закону України;

незабезпечення на законодавчому рівні реалізації виключного конституційного права народу здійснювати владу безпосередньо при визначенні та зміні конституційного ладу в Україні;

неприведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року, в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом N 2222-IV;

зобов'язати Президента України вжити заходів по усуненню невідповідностей між правовими нормами Конституції України, зокрема положеннями розділів I, III, XIII з іншими статтями Основного Закону, для чого призначити всеукраїнський референдум та забезпечити відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України N 20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року невідкладне приведення нормативно-правових актів у відповідність Конституції України від 28 червня 1996 року, в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом N 2222-IV;

стягнути судові витрати, понесені під час розгляду справи.

Позов обґрунтовується тим, що після прийняття Верховною Радою України Закону N 2222-IV, яким внесено зміни до розділу III Конституції України в частині основ виборчого права, Глава держави всупереч статті 156 Конституції України не призначив всеукраїнський референдум, хоча зобов'язаний був це зробити, оскільки вносились зміни до Основного Закону нашої держави.

Не дивлячись на явні суперечності, які існують в Конституції, Президент України як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, не вживає заходів по їх виправленню, що свідчить про його протиправну бездіяльність та приводить до порушення конституційних прав, викладених у розділах I "Загальні засади", III "Вибори. Референдум", XIII "Внесення змін до Конституції України".

З метою захисту конституційних прав громадян, в тому числі і його (позивача) права, необхідно зобов'язати Президента України призначити всеукраїнський референдум, оскільки відповідно до частини першої статті 156 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України повинен бути затверджений всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2010 року визнано неконституційним Закон N 2222-IV, однак до теперішнього часу Глава держави не виступив із законодавчою ініціативою по приведенню нормативно-правових актів, які були прийняті на виконання вказаного Закону, у відповідність до попередніх положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, тому суд повинен зобов'язати Президента України вжити заходів до виконання пункту 3 Рішення Конституційного Суду України.

Найважливішим негативним фактором погіршення умов життя в державі, незабезпечення на законодавчому рівні гарантій конституційних прав людини і громадянина, у першу чергу, права на здійснення влади народом безпосередньо, виникнення правової вакханалії є наявність протиріч в конституційних нормах, проте Президент України не вживав і не вживає заходів до усунення таких протиріч.

Представник Верховної Ради України у письмовому запереченні просить відмовити в задоволені позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. При цьому зазначив, що Президент України зобов'язаний вжити заходів, направлених на захист виборчих прав громадян, шляхом усунення суперечностей між конституційними нормами, виконання Рішення Конституційного Суду України.

Представники відповідача у судове засідання не з'явились, хоча про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином.

Вислухавши доводи позивача, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову з таких підстав.

Відповідно до положень, викладених у частині першій статті 2, пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зібрані у справі докази не дають підстав вважати, що Президент України при здійсненні саме владних управлінських функцій допустив протиправну бездіяльність, яка привела до порушення прав, свобод чи інтересів позивача у реалізації права.

Виходячи з цілісності та системного аналізу Конституції України, яка має найвищу юридичну силу (частина друга статті 8), Конституція України при внесенні до неї змін передбачає збалансованість дій Президента України, народних депутатів України, Верховної Ради України при реалізації волі народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.

Всеукраїнський референдум є однією з форм народного волевиявлення (стаття 69 Конституції України), який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, установлених Конституцією України (частина перша статті 72). Зокрема, Верховна Рада України призначає всеукраїнський референдум з питань зміни території України (стаття 73, пункт 2 частини першої статті 85 Конституції України; Президент України щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції України (пункт 6 статті 106).

Внесення змін до Конституції України належить до повноважень Верховної Ради України, які здійснюються в межах і порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України (пункт 1 частини першої статті 85). Відповідно до статті 156 Конституції України законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

З огляду на вищенаведені положення Конституції України, призначення та проведення всеукраїнського референдуму відноситься до законодавчої процедури, в якій бере участь Президент України.

Чинна Конституція, зокрема, її положення, передбачені пунктом 6 частини першої статті 106, частиною першою статті 156, наділила Президента України прерогативою призначення всеукраїнського референдуму, коли необхідно затвердити всеукраїнським референдумом законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум", розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", який прийнятий не менше двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

8 грудня 2004 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України N 2222-IV "Про внесення змін до Конституції України".

Рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2010 року N 20-рп/2010 визнано таким, що суперечить Конституції України (неконституційним) Закон N 2222-IV саме у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду і прийняття, тому конституційні права, в тому числі позивача, відновлені Конституційним Судом України.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Відповідно до вказаних положень адміністративний суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень здійснити дії на виконання владних управлінських функцій.

Внесення поправок до законів, у тому числі до Основного Закону України, теж відноситься до законодавчої процедури, а отже адміністративний суд за наслідками розгляду справи не може зобов'язувати Главу держави скористатись своїм правом, передбаченим статтею 93 Конституції України, щодо використання законодавчої ініціативи. Порядок внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України відрізняється від порядку внесення змін до інших законів України. Суттєве ускладнення цього порядку розраховане на те, щоб зробити ці розділи найбільш стабільними в Конституції України.

Порядок виконання рішення Конституційного Суду України, передбачений Законом України від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України", зокрема статтею 70. Згідно частини третьої цієї статті Конституційний Суд України має право зажадати від органів, зазначених у рішенні, письмового підтвердження виконання рішення чи додержання висновку Конституційного Суду України, тобто здійснення контрольної функції за виконанням судового рішення покладено на Конституційний Суд України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 160, 161, 162, 163, 167, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову до Президента України про визнання неправомірною бездіяльності у непризначенні всеукраїнського референдуму, невжиттю заходів по усуненню розбіжностей між конституційними нормами, незабезпечення на законодавчому рівні реалізації виключного конституційного права народу України здійснювати владу безпосередньо при визначенні та зміні конституційного ладу в Україні, неприведенні нормативних актів у відповідність до Конституції України, про зобов'язання вжити заходів, направлених на усунення розбіжностей між конституційними нормами, на забезпечення виконання Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року повністю.

Повне судове рішення буде виготовлено до 12 березня 2012 року.

Постанова є остаточною, оскарженню в апеляційному чи касаційному порядку не підлягає.

____________