ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 січня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Маринченка В. Л., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шицького І. Б., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) до відділу освіти Самарської районної у м. Дніпропетровську ради (далі - відділ освіти), за участю прокурора Самарського району м. Дніпропетровська, про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків та штрафних (фінансових) санкцій, встановив:

У листопаді 2007 року Фонд звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відділу освіти недоїмку зі сплати страхових внесків у сумі 13050 грн. 60 коп. та 335343 грн. 41 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

На обґрунтування позову Фонд послався на те, що перевіркою відділу освіти з питань правильності нарахування страхових внесків у період з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2006 року встановлено порушення відповідачем вимог Закону України від 18 січня 2001 року N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2240-III) щодо нарахування й утримання до Фонду страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхові внески), з виплат, які відповідно до Закону України від 9 вересня 2004 року N 1994-IV "Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів" визнано кредиторською заборгованістю Державного бюджету України (далі - виплати науково-педагогічним працівникам), проведених відповідачем у грудні 2005 року та квітні 2006 року.

За результатами перевірки 16 лютого 2007 року складено акт, на підставі якого позивачем прийнято рішення від 2 березня 2007 року N 041 про зарахування до бюджету Фонду донарахованих страхових внесків у сумі 13050 грн. 60 коп. та 335343 грн. 41 коп. штрафних санкцій. У добровільному порядку це рішення відповідачем не виконано.

Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 20 грудня 2007 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 січня 2009 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково: стягнув із відділу освіти на користь Фонду 13050 грн. 60 коп. заборгованості зі сплати страхових внесків; у задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій у сумі 335343 грн. 41 коп. відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 жовтня 2011 року постанову апеляційного суду залишив без змін та погодився з висновком останнього про протиправність застосування до відділу освіти штрафних санкцій, оскільки відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 30 Закону N 2240-III, якою керувався Фонд, приймаючи рішення про застосування цих санкцій, штраф за неповну сплату страхових внесків накладається на страхувальника в розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. При цьому фактів приховування або заниження сум заробітної плати відповідач не допускав.

Оскільки відділ освіти, визначаючи в грудні 2005 року та квітні 2006 року базу нарахування страхових внесків, діяв відповідно до роз'яснень з цього питання, наданих спільним листом Міністерства освіти та науки України і Міністерства фінансів України від 30 листопада 2005 року N 1/9-681, N 31-17000-02-5/25800 "Щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 року N 934" (далі - Спільний лист від 30 листопада 2005 року), то його вина у неповному нарахуванні та сплаті страхових внесків відсутня, а отже, відсутні й підстави для відповідальності.

Також, на думку касаційного суду, в разі задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 335343 грн. 41 коп. за несплату страхових внесків у сумі 13050 грн. 60 коп. буде порушено закріплений у пункті 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) принцип пропорційності.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, Фонд просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2010 року та ухвали від 3 березня 2011 року, від 10 березня 2011 року, в яких касаційний суд визнав помилковими висновки судів про неможливість застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасність та неповноту сплати страхових внесків до страхувальника, який керувався роз'ясненнями, наданими у спільному листі від 30 листопада 2005 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Відповідно до статті 22 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Законом N 1994-IV заборгованість із виплат педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту", які за змістом статті 21 Закону N 2240-III є базою нарахування страхових внесків, визнана кредиторською заборгованістю Державного бюджету України.

Механізм погашення такої заборгованості визначено Порядком погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 року N 934 (далі - Порядок), згідно з пунктом 4 якого відрахування, передбачені законодавством, з виплат науково-педагогічним працівникам здійснюються в установленому порядку.

Порядок і строки сплати страхових внесків на час виникнення спірних відносин були встановлені статтею 23 Закону N 2240-III.

Відповідно до частини 2 статті 27 цього Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі.

За правилами статті 30 Закону N 2240-III страхувальник - роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.

За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми. Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду зі страхувальника у безспірному порядку.

Пункт 32 Порядку, відповідно до якого страхові внески на виплати науково-педагогічним працівникам не нараховуються, набрав чинності лише з 2 червня 2006 року.

Таким чином, на час проведення відповідачем виплат науково-педагогічним працівникам, норми Закону N 2240-III, як і жоден нормативно-правовий акт, не містили положень, які б звільняли страхувальника від обов'язку нарахування та сплати страхових внесків з таких виплат чи відповідальності за неповноту їх сплати. Підстав стверджувати про відсутність правопорушення у сфері господарювання, яке полягає в несплаті страхових внесків, немає.

Спільний лист від 30 листопада 2005 року, роз'ясненнями якого керувався відповідач при здійсненні таких виплат, не носить нормативно-правового характеру, тому не міг застосовуватися навчальним закладом при нарахуванні і сплаті страхових внесків.

Отже, висновок касаційного суду у справі, що переглядається, про неправомірність застосування до відділу освіти штрафних (фінансових) санкцій за несплату страхових внесків ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права у спорах цієї категорії, висловленій у постановах від 30 травня 2011 року N 21-49а11 та від 26 вересня 2011 року N 21-185а11.

Посилання касаційного суду на порушення закріпленого в пункті 8 частини третьої статті 2 КАС принципу пропорційності при стягненні з відповідача штрафних (фінансових) санкцій у зазначеному вище розмірі, є безпідставним, оскільки відповідальність за неповноту та несвоєчасність сплати страхових внесків, зокрема розмір штрафу та пені, встановлено Законом N 2240-III.

З урахуванням наведеного та відповідно до частини другої статті 243 КАС, ухвала Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. Л. Маринченко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

І. Б. Шицький