ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 жовтня 2016 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Волкова О. Ф., суддів: Берднік І. С., Гриціва М. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Кривенди О. В., Прокопенка О. Б., при секретарі судового засідання Ключник А. Ю., за участю представника позивача - К. І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Реакційні труби" (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

У листопаді 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 лютого, 12, 18 липня та 9 жовтня 2007 року NN 0000722302/0-7771, 0003392302/2-31907, 0000722302/2/31157, 0004652302/2/50335 відповідно.

На обґрунтування позову послалося на те, що перевірка проводилась згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 334/94-ВР) з урахуванням лише підпункту 7.6.4 пункту 7.6 статті 7 цього Закону, що, у цьому випадку, є неправомірним, оскільки руйнує загальні засади стосовно визначення доходів від операцій з цінними паперами, передбачені пунктом 7.6 статті 7 зазначеного Закону.

Суди встановили, що ДПІ провела виїзну позапланову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2004 року по 1 січня 2007 року, за результатами якої склала акт від 16 лютого 2007 року N 753/2302/32344809 (далі - Акт). На підставі Акта контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 19 лютого 2007 року N 0000722302/0-7771, яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1356535 грн 40 коп. (у тому числі 996368 грн - основний платіж, 360167 грн 40 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення: від 12 липня 2007 року N 0000722302/2/31157, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1356535 грн 40 коп. (996368 грн - основний платіж, 360167 грн 40 коп. - штрафні (фінансові) санкції); від 18 липня 2007 року N 0003392302/2-31907, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 138016 грн 60 коп. (0 грн - основний платіж, 138016 грн 60 коп. - штрафні (фінансові) санкції); від 9 жовтня 2007 року N 0004652302/2/50335, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 274949 грн 60 коп. (0 грн - основний платіж, 274949 грн 60 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

У ході перевірки встановлено порушення Товариством підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону N 334/94-ВР у зв'язку з невключенням до складу скоригованого валового доходу у 2005 - 2006 роках відсотків за погашеними векселями в розмірі 3985599 грн.

Суди розглядали справу неодноразово.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 15 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2009 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 січня 2012 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2009 року скасував, а справу направив на новий розгляд.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 березня 2012 року в задоволенні позову відмовив.

Суд мотивував рішення тим, що доходи від векселя, які отримані (нараховані) не у зв'язку з набуттям (відчуженням) такого векселя, мають оподатковуватись за загальними правилами.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 червня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що суми грошових коштів, отриманих як сплата відсотків за погашеними векселями, які придбав та продав позивач, необхідно обліковувати у складі окремого податкового обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами, і лише в разі отримання перевищення доходів над видатками відображати позитивний фінансовий результат у складі валових доходів підприємства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 серпня 2015 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року скасував, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2012 року залишив у силі.

Залишаючи у силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд вказав, що проценти за векселями, сплачені на користь їх власника, мають бути включені до складу його валового доходу на підставі підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону N 334/94-ВР.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Товариство, посилаючись на неоднакове застосування пункту 7.6 статті 7 Закону N 334/94-ВР, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 серпня 2015 року, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року залишити в силі.

На підтвердження наведених у заяві доводів заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2009 року (N К-28667/06) та Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року (N 23/56).

Перевіривши наведені заявником доводи, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив із того, що при визначенні об'єкта оподаткування за правилами пункту 7.6 статті 7 Закону N 334/94-ВР враховуються лише операції, пов'язані з переходом права власності на цінні папери, як-от отримання чи передача коштів як компенсація їх вартості.

Натомість відсотки, нараховані, зокрема, на векселі, не пов'язані з переходом права власності, а сплачуються емітентом векселів їх власнику як компенсація за користування коштами на час утримання векселів, а не як їх вартість. Таким чином, проценти за векселями, сплачені на користь їх власника, мають бути включені до складу його валового доходу на підставі підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону N 334/94-ВР.

У рішенні Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2009 року, наданому на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, цей суд дійшов висновку, що позивач мав відображати операції з продовження терміну розрахунків за придбані акції в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами з огляду на те, що при придбанні позивачем акцій останній у рахунок боргового зобов'язання передав векселі, при настанні строку сплати яких такі векселі позивач викупав і, таким чином, фактично продовжувався строк погашення боргового зобов'язання за придбання акцій, тобто, компенсацію вартості цінних паперів (акцій) їх продавцю (витрати) позивач фактично не здійснив.

У рішенні Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року касаційний суд дійшов висновку, що не можуть в окремому податковому обліку рахуватись тільки номінальна вартість векселя без одержання по ньому процентів та дисконту, тому позивач правомірно врахував усі доходи та витрати по операціях з урахуванням векселів в окремому обліку згідно з пунктом 7.6 статті 7 Закону N 334/94-ВР.

Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішень, наданих для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

За таких обставин у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 розділу XII Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Реакційні труби" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. Ф. Волков

Судді:

І. С. Берднік

 

М. І. Гриців

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

О. В. Кривенда

 

О. Б. Прокопенко