ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 травня 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів: Гуменюка В. І., Романюка Я. М., Лященко Н. П., Сімоненко В. М., Охрімчук Л. І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "ВіЕсБанк" до Головного управління юстиції у Чернівецькій області, ОСОБА_1, треті особи: державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсними постанови та акта державного виконавця про передачу майна в рахунок погашення боргу та зобов'язання повернути майно власнику за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Чернівецької області від 2 квітня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року, встановила:

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк") звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області (далі - відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Чернівецькій області) перебувало зведене виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 6 серпня 2012 року Шевченківським районним судом м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" (далі - ПАТ "Фольксбанк"), правонаступником якого є ПАТ "ВіЕс Банк", заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2008 року в розмірі 2 млн. 785 тис. 957 грн. 25 коп. та виконавчого листа, виданого 12 липня 2013 року цим же судом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 3 млн. 240 тис. 606 грн. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "Фольксбанк" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав банку в іпотеку належні йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою. 6 березня 2014 року банк отримав постанову державного виконавця від 28 лютого 2014 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, відповідно до якої зазначене майно в порядку проведення прилюдних торгів передано в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1, а також акт державного виконавця від 28 лютого 2014 року про передачу спірного майна ОСОБА_1.

Вважаючи, що дії державної виконавчої служби є незаконними та порушують права банку як іпотекодержателя, на задоволення вимог за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою, ПАТ "ВіЕс Банк" просило визнати недійсними постанову державного виконавця від 28 лютого 2014 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, акт державного виконавця від 28 лютого 2014 року про передачу спірного майна ОСОБА_1 та зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 зазначене майно.

Шевченківський районний суд м. Чернівці рішенням від 30 грудня 2014 року відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд Чернівецької області рішенням від 2 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, постановив: визнати недійсною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 28 лютого 2014 року про передачу майна стягувачу ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу; визнати недійсним акт державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 28 лютого 2014 року про передачу майна стягувачу ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу; в решті позову відмовити.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме розділу VII ЦПК України, положень глави 9 Закону України "Про виконавче провадження", положень Закону України "Про іпотеку".

На підтвердження наявності зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 16 вересня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про зняття майна з-під арешту (N 6-12342св15);

від 2 грудня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до відділу державної виконавчої служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області про визнання постанови протиправною та її скасування (N 6-23936св15).

Крім того, ОСОБА_1 надав також постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Чернівці в інтересах малолітніх та неповнолітніх осіб до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції Чернівецької області та інших про визнання прилюдних торгів і свідоцтва про право власності недійсними та за позовом фізичної особи до фізичних осіб про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації (N 6-116цс12).

Так, постановляючи ухвалу від 16 вересня 2015 року (N 6-12342св15) та скасовуючи ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд виходив з того, що позов заявлено з підстав порушення прав позивача щодо арештованого майна та незаконності дій державного виконавця у зв'язку з відмовою зняти арешт із цього майна. Тобто предметом оскарження по суті є процесуальна дія державної виконавчої служби, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, однак суд, порушивши вимоги законодавства, розглянув позов банку в порядку позовного провадження, встановленого розділом III цього Кодексу, та не перевірив можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.

Постановляючи ухвалу від 2 грудня 2015 року (N 6-23936св15) та скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд дійшов висновку про те, що відповідно до розділу VII ЦПК України формою звернення до суду для оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення є скарга, за результатами розгляду якої суд постановляє ухвалу. Особами, які беруть участь у розгляді скарги є заявник і державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується. Суд не надав заявнику строк для усунення недоліків, розглянув вимоги в позовному провадженні, внаслідок чого ухвалив рішення по суті його вимог до відділу державної виконавчої служби, який як установа не відноситься до суб'єктів оскарження, передбачених статтею 383 ЦПК України.

Приймаючи постанову від 24 жовтня 2012 року (N 6-116цс12) і скасовуючи ухвалу касаційного суду з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду, Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою - третьою, шостою статті 203 та частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України. У разі вчинення порушень, допущених державним виконавцем під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

У справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що на підставі оспорюваних позивачем постанови та акта державного виконавця спірне майно, яке є предметом іпотеки, передано ОСОБА_1, чим порушено переважне право ПАТ "ВіЕс Банк" як іпотекодержателя спірного майна на задоволення своїх вимог за рахунок цього майна. За змістом частини дев'ятої статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" оспорювані постанова та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу фактично є правочинами, на підставі яких відбувається подальше оформлення стягувачем ОСОБА_1 права власності на це майно, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 11 листопада 2013 року було призначено прилюдні торги з продажу арештованого майна, що є предметом іпотеки. Однак торги не відбулися через відсутність купівельного попиту, тому запропоновано банку у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення заявити про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно. 28 лютого 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Чернівецькій області прийняв постанову та акт про передачу майна в рахунок погашення боргу ОСОБА_1, які є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Отже, судові рішення суду касаційної інстанції у справах N 6-12342св15, N 6-23936св15 та постанова Верховного Суду України у справі N 6-116цс12, на які ОСОБА_1 посилається на підтвердження своєї заяви, ухвалені за наявності інших фактичних обставин, ніж у справі, судові рішення в якій просить переглянути заявник.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням нормами матеріального і процесуального права (розділу VII ЦПК України, положень глави 9 Закону України "Про виконавче провадження", положень Закону України "Про іпотеку") спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Крім того, надана для порівняння постанова Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до статті 360 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 355, статтями 360 3, 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Чернівецької області від 2 квітня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді Верховного Суду України:

В. І. Гуменюк

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

Я. М. Романюк

 

В. М. Сімоненко