ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 20 вересня 2016 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Маринченка В. Л., суддів: Гриціва М. І., Коротких О. А., Кривенди О. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., при секретарі судового засідання - Ключник А. Ю., за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Л. О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_1 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним рішення, встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року N 871/0/15-15 "Про внесення Президентові України подання про звільнення ОСОБИ_1 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги".

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вказане рішення прийнято за відсутності жодних доказів, які б свідчили про наявність в її діях порушення присяги судді, та з порушенням строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Вищий адміністративний суд України постановою від 29 лютого 2016 року позов ОСОБИ_1 задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року N 871/0/15-15.

Задовольняючи позов, Вищий адміністративний суд України встановив таке.

Указом Президента України від 24 квітня 2012 року N 286/2012 ОСОБУ_1 призначено суддею Червонозаводського районного суду міста Харкова строком на п'ять років.

29 травня 2012 року позивач склала присягу судді.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заяви ОСОБИ_2 від 18 вересня 2014 року та заступника прокурора Харківської області ОСОБИ_3 від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБИ_1 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року N 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон N 1188-VII).

Заявники зазначили, що суддя ОСОБА_1 винесла завідомо неправосудні, на їхню думку, постанови від 20 лютого 2014 року, якими на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) на громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було накладено адміністративні стягнення у вигляді адміністративного арешту. У зв'язку з цим просили перевірити дії судді ОСОБИ_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1188-VII.

Інших відомостей про порушення суддею норм матеріального та процесуального права при прийнятті вказаних постанов заяви не містять.

Висновком ТСК від 22 квітня 2015 року N 25/2-15 у діях судді ОСОБИ_1 виявлено наявність ознак порушення присяги та направлено висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

За результатами розгляду зазначеного висновку ТСК 10 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБИ_1.

Оскільки дисциплінарною секцією ВРЮ не встановлено, що адміністративне стягнення, застосоване до ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 потягло для них тяжкі наслідки, то висновком від 6 жовтня 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ рекомендувала висновок ТСК від 22 квітня 2015 року направити до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ), посилаючись на те, що перевірка відомостей, викладених у вказаному висновку, та вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для притягнення судді ОСОБИ_1 до дисциплінарної відповідальності належить до повноважень ВККСУ.

На засіданні ВРЮ 5 листопада 2015 року, під час розгляду дисциплінарної справи щодо іншого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова, було встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала розгляд адміністративних справ N N 646/1516/14-п та 646/1514/14-п у нічний час доби, чим порушила Правила внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова, оприлюднені на офіційному веб-сайті цього суду.

Розглянувши вказаний висновок ТСК, ВРЮ погодилася з тим, що у діях судді ОСОБИ_1 наявні ознаки порушення присяги, та прийняла рішення від 17 листопада 2015 року N 871/0/15-15 про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБИ_1 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги.

Приймаючи вказане рішення, ВРЮ зазначила таке. 20 лютого 2014 року близько 1 год. 45 хв. до Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшли адміністративні матеріали про притягнення ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 185 КпАП, які автоматизованою системою були розподілені на суддю ОСОБУ_1 та розглянуті того ж дня. Матеріали адміністративних справ та висновок ТСК не містять даних про розгляд цих справ суддею поза межами робочого часу чи в нічний період доби.

У матеріалах справи містяться заяви ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 від 20 лютого 2014 року про відмову від послуг захисника.

ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину визнав, вказаний факт підтверджується його письмовою заявою від 20 лютого 2014 року. ОСОБА_5 свою вину не визнав.

За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення суддя ОСОБА_1 винесла постанови про визнання ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 винними у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 185 КпАП і наклала на них стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб (строк арешту суддя постановила обчислювати з 17 год. 00 хв. 19 лютого 2017 року).

Адміністративні матеріали не містили даних, що затримані працівниками міліції 19 лютого 2014 року приблизно о 17 год. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були учасниками мирного зібрання або масових акцій протесту й вони про це не заявляли.

Приймаючи рішення, суддя ОСОБА_1 враховувала характер вчинених правопорушень, особи правопорушників, ступінь їхньої вини, каяття у вчиненому правопорушенні ОСОБИ_4 майновий стан затриманих, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, нею з'ясовано безспірний час затримання ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 міліціонерами за вчинення злісної непокори законним розпорядженням працівників міліції при виконанні ними службових обов'язків. Вказані постанови були проголошені у присутності затриманих, кожному з яких було роз'яснено їхній зміст, порядок та строк на їх оскарження.

22 лютого 2014 року до Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшли подання прокурора м. Харкова про звільнення від адміністративної відповідальності ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5. Посилаючись на статтю 4 Закону України від 21 лютого 2014 року N 743-VII "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" (далі - Закон N 743-VII), прокурор зазначив, що звільненню від адміністративної відповідальності підлягають особи, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, за вчинення в період з 21 листопада 2013 року по день набрання чинності цим Законом включно будь-яких адміністративних правопорушень, передбачених КпАП, за умови, що ці правопорушення пов'язані з масовими акціями протесту, у порядку, визначеному цим Кодексом. При цьому прокурор не надав доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 лютого 2014 року приблизно о 17 год. були учасниками мирного зібрання або масових акцій протесту.

В той же день, 22 лютого 2014 року, суддя ОСОБА_1 задовольнила подання прокурора м. Харкова на постанови Червонозаводського районного суду міста Харкова, звільнила ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 від відбування адміністративного арешту, призначеного за постановами від 20 лютого 2014 року, строком на 15 діб за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 КпАП.

З метою покращення становища ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 і гуманізації прав останніх, врахувавши положення Закону N 743-VII, стаття 4 якого не передбачає переліку адміністративних правопорушень, на які він поширюється, 6 березня 2014 року суддею ОСОБОЮ_1 прийнято постанови про звільнення їх від адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення із закриттям провадження у справах. У постановах позивач зазначила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були учасниками мирного зібрання або масових акцій протесту, а діяння, за які вони притягнуті до адміністративної відповідальності, вчинені ними в період, зазначений у Законі N 743-VII.

Таким чином, задовольняючи позов, суд виходив із того, що аналіз порушень, на які вказує ВРЮ в рішенні від 17 листопада 2015 року N 871/0/15-15, не дає підстав вважати, що вони були істотними та такими, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а тому оспорюване позивачем рішення підлягає скасуванню як незаконне.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України, поданій з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ВРЮ, посилаючись на порушення Вищим адміністративним судом України при ухваленні постанови від 29 лютого 2016 року положень статей 58, 126, 131 Конституції України, частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон N 22/98-ВР) у редакції Закону від 12 лютого 2015 року N 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон N 192-VIII), частини четвертої статті 54, частини першої статті 55, статей 87, 88 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 2453-VI), частин четвертої, п'ятої статті 55, частини першої статті 56, частини першої статті 95, частини четвертої статті 96, частини першої, другої статті 97, статті 116 Закону N 2453-VI (у редакції Закону N 192-VIII), статей 2, 7 Закону України від 8 квітня 2014 року N 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон N 1188-VII), пункту 1 статті 1, частин першої, другої статті 13, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), висновків Європейського суду з прав людини у рішенні у справі "Олександр Волков проти України" від 9 січня 2013 року, яке набуло статусу остаточного 27 травня 2013 року, а також норм процесуального права, просить скасувати зазначену постанову та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБІ_1 у задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні позивача та представника відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ВРЮ з огляду на нижченаведене.

Частиною п'ятою статті 126 Конституції України встановлено перелік підстав звільнення судді з посади, зокрема суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення ним присяги.

Згідно зі статтею 116 Закону N 2453-VI факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККСУ або ВРЮ.

Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону N 22/98-ВР.

На підставі подання ВРЮ Президент України видає указ про звільнення судді з посади.

Задовольняючи позов ОСОБИ_1, визнавши незаконним та скасувавши рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року N 871/0/15-15, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що її дії при здійсненні правосуддя не містять складу правопорушення, яке можна кваліфікувати як порушення нею присяги. Водночас суд зазначив, що відповідач пропустив строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги.

Колегія суддів вважає, що тим самим Вищий адміністративний суд України дійшов до взаємовиключних висновків, які унеможливлюють залишення цього рішення без змін.

Верховний Суд України у своїх постановах з аналогічних питань неодноразово зазначав, що перед тим, як застосувати строки давності, суди мають з'ясувати наявність чи відсутність підстав для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді, оскільки строки давності можуть бути застосовані лише у разі встановлення судом таких підстав. Зокрема, такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (N 21-703а16).

Крім того, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми права і дійшов помилкового висновку про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.

У частині четвертій статті 96 Закону N 2453-VI передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

На думку колегії суддів, застосування положень частини другої статті 32 Закону N 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом N 2453-VI в редакції Закону N 192-VIII.

Стаття 32 Закону N 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону N 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом N 2453-VI в редакції Закону N 192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 12 квітня та 12 липня 2016 року (NN 21-703а16, 21-1353а16 відповідно).

Не ґрунтується на правильному застосуванні норм права і висновок Вищого адміністративного суду України стосовно того, що з заявою про проведення перевірки судді ОСОБИ_1 звернулась неналежна особа. Так, у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (N 21-1040) зазначено, що прокурори та їх заступники є належними суб'єктами звернення до ТСК на предмет перевірки судді.

Розглядаючи справу та вирішуючи спір, суд не врахував також ту обставину, що оскаржуване позивачем рішення ВРЮ на момент ухвалення постанови було виконане, оскільки Указом Президента України від 18 січня 2016 року N 10/2016 ОСОБУ_1 звільнено з посади за порушення присяги судді.

На сьогодні у Вищому адміністративному суді України на розгляді знаходиться справа за позовом ОСОБИ_1 до Президента України про оскарження зазначеного Указу, провадження в якій зупинено.

За наведених обставин оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно вирішити питання про можливість об'єднання справ в одне провадження та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 29 лютого 2016 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. Л. Маринченко

Судді:

М. І. Гриців

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

О. Б. Прокопенко

 

О. О. Терлецький