ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 28 вересня 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Романюка Я. М., суддів: Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", заінтересована особа: ОСОБА_1, про визнання дій головного державного виконавця неправомірними, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження за заявою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про перегляд ухвали апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, встановила:

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду із скаргою про визнання дій головного державного виконавця неправомірними, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, посилаючись на те, що 22 жовтня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа НОМЕР_1, виданого 21 березня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_1 солідарно на користь АБ "Укргазбанк" заборгованості за кредитним договором НОМЕР_2 від 2 вересня 2008 року в розмірі 636786,74 доларів США, що за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становила 5089517 грн. 46 коп., пені в розмірі 1000000 грн., з підстав непідвідомчості виконавчого документа відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Оскільки боржники мають перед банком заборгованість, яка виражена у доларах США, еквівалент якої на даний час з урахуванням збільшення курсу валют складає більше 10000000 грн., тому відсутні підстави вважати, що виконавче провадження непідвідомче відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Просили визнати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження НОМЕР_3 від 22 жовтня 2015 року неправомірною та скасувати її, зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 відкрити виконавче провадження за виконавчим листом НОМЕР_1, виданим 21 березня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено частково.

Визнано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) - НОМЕР_3 від 22 жовтня 2015 року, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, неправомірною та зобов'язано державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за виконавчим листом НОМЕР_1, виданим 21 березня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2015 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні скарги ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ АБ "Укргазбанк" просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 2 частини першої статті 21 та пункту 4 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 червня 2012 року у справі за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 636786,67 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 5089517,46 грн. та 1449887,47 грн. пені, нарахованої у зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення суду Шевченківського районного суду м. Києва від 6 червня 2012 року змінено та зменшено розмір пені до 1000000 грн., в решті рішення залишено без змін.

На виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва 21 березня 2013 року видано виконавчий лист НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитом в розмірі 636786,74 доларів США, що в гривневому еквівалентні становить 5089517,46 грн., пеню у розмірі 1000000 грн., судовий збір та судові витрати.

У жовтні 2015 року ПАТ АК "Укргазбанк" звернулося до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділ примусового виконання рішень, з заявою про прийняття виконавчого листа до примусового виконання.

22 жовтня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання листа НОМЕР_1, виданого 21 березня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, оскільки виконавчий документ пред'явлено не за підвідомчістю виконання рішення.

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ПАТ АК "Укргазбанк", суд першої інстанції виходив із того, що заява про примусове виконання рішення суду була подана 22 жовтня 2015 року, заборгованість за кредитом на зазначену дату в гривневому еквіваленті становила 15391380,32 грн., тобто більше 10000000 грн., тому постанова від 22 жовтня 2015 року про відмову у відкритті виконавчого провадження є незаконною.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із безпідставності посилань ПАТ АК "Укргазбанк" на те, що на час пред'явлення виконавчого документа сума стягнення перевищувала 10000000 грн. та є, відповідно, підвідомчим Департаменту ДВС МЮУ, оскільки підстав для перерахунку суми заборгованості, розрахованої та визначеної рішенням суду на момент його виконання (5089517,46 грн.) відсутні, і державний виконавець не вправі його змінювати.

Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що на момент пред'явлення виконавчого листа до виконання сума боргу за виконавчим листом в еквіваленті складала 15974463,09 грн., а станом на 20 квітня 2015 року (постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження) сума боргу складала 14506115,77 грн., що становила більше десяти мільйонів гривень, що свідчить про підвідомчість виконання рішення відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 2 частини першої статті 21 та пункту 4 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу", а саме частиною другою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно частини другої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення суду.

Частина перша статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими, зокрема, сума зобов'язань становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Відмовляючи у відкритті виконавчого провадження на підставі статей 21, 26 Закону України "Про виконавче провадження", головний державний виконавець виходив із того, що виконання рішення суду непідвідомче відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, оскільки сума зобов'язання за цим рішенням є меншою, ніж визначена законом.

Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, а підстави для перерахунку суми заборгованості, розрахованої та визначеної у рішенні суду (5089517,46 грн.), відсутні, а тому суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність винесення державним виконавцем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження з підстав, передбачених статтями 21, 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, у справі, яка переглядається, положення статей 21, 26 Закону України "Про виконавче провадження" застосовано правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360 3, частиною першою статті 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Я. М. Романюк

Судді:

В. І. Гуменюк

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

В. М. Сімоненко

 

 

* * *

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі N 6-2159цс16

Згідно статті 19 Конституції України органи державної та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці визначені Законом України "Про державну виконавчу службу", а саме частиною другою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно частини другої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення суду.

Частина перша статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими, зокрема, сума зобов'язань становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, а підстави для перерахунку суми заборгованості, розрахованої та визначеної у рішенні суду, відсутні, тому обґрунтованим є висновок про законність винесення державним виконавцем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження з підстав, передбачених статтями 21, 26 Закону України "Про виконавче провадження".

 

Суддя Верховного Суду України

Я. М. Романюк