ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 12 вересня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Кузьменко О. Т., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Ґуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шаповалової О. А., Шицького Б. І., Школярова В. Ф., Яреми А. Г. (за участю заступника Генерального прокурора України - Гаврилюка М. І. та представника Міністерства юстиції України - Кульчицького Н. С.), розглянувши матеріали за постановою слідчого про поміщення ОСОБА_30 у приймальник-розподільник для неповнолітніх за заявою останнього про перегляд постанови Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року, встановив:

Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року визначено помістити ОСОБА_30, ІНФОРМАЦІЯ_1, у приймальник-розподільник для неповнолітніх УМВС України в місті Севастополі на 30 діб.

В апеляційному та касаційному порядку постанова не переглядалася.

Рішенням Європейського суду з прав людини по справі "ОСОБА_31 та інші проти України" від 21 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 21 березня 2011 року, констатовано порушення щодо ОСОБА_30 пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі - Конвенція) й затримання ОСОБА_30 та поміщення його у приймальник-розподільник для неповнолітніх визнано свавільним.

У заяві, поданій у встановлений частиною другою статті 40014 КПК України строк до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини, ОСОБА_30 порушує питання про скасування постанови Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року й закриття провадження у справі, а також про стягнення на його користь із Державного казначейства України 1285 грн. на відшкодування витрат із перекладу та посвідчення належним чином тексту рішення Європейського суду з прав людини щодо нього.

Своє прохання ОСОБА_30 мотивує тим, що Європейський суд з прав людини у справі "ОСОБА_31 та інші проти України" визнав порушення щодо нього вимог пункту 1 статті 5 Конвенції, а затримання заявника свавільним. Відповідно до національного права він й досі вважається особою, яка перебувала у приймальнику-розподільнику, що негативно впливає на його репутацію та соціальний статус.

28 липня 2011 року ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за заявою ОСОБА_30 про перегляд зазначеної постанови районного суду допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення заступника Генерального прокурора України про скасування оскаржуваної постанови й направлення відповідних матеріалів на новий судовий розгляд, представника Міністерства юстиції України, який вважав, що у задоволенні заяви ОСОБА_30 слід відмовити, у зв'язку з неможливістю відновити попередній стан заявника, перевіривши матеріали провадження за постановою слідчого та кримінальну справу, обговоривши доводи заяви, Верховний Суд України вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Згідно із статтею 46 Конвенції, держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Відповідно до положень глави 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. За статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно з Рекомендацією N R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини" від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

З матеріалів провадження за постановою слідчого про поміщення ОСОБА_30 у приймальник-розподільник для неповнолітніх убачається, що ОСОБА_30, ОСОБА_31 та ще одна особа 31 грудня 2003 року викрали харчові продукти і кухонне приладдя зі шкільної їдальні.

5 січня 2004 року їх було опитано працівниками міліції, яким вони зізналися у вчиненні крадіжки й повернули деякі з викрадених речей.

7 січня 2004 року слідчий порушив кримінальну справу за фактом крадіжки за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

13 січня 2004 року слідчий направив до Нахімовського районного суду м. Севастополя погоджену з прокурором постанову про поміщення ОСОБА_30 у приймальник-розподільник для неповнолітніх відповідно до статті 73 КПК України. Слідчий посилався на те, що ОСОБА_30 вчинив умисні дії, які підпадають під ознаки злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, із багатодітної родини з

низьким доходом, має зв'язки зі злочинцями, негативні характеристики зі школи, схильний до вчинення протиправних діянь та не піддається впливу матері. Слідчий зазначив, що викладені вище міркування дають підстави вважати, що існує ризик повторного вчинення ОСОБА_30 суспільно небезпечних діянь.

В той же день слідчий викликав ОСОБА_30 як свідка разом із його законним представником у судове засідання на 14 січня 2004 року.

14 січня 2004 року Нахімовський районний суд м. Севастополя постановив помістити ОСОБА_30 у приймальник-розподільник для неповнолітніх на 30 діб.

Своє рішення районний суд мотивував тим, що щодо ОСОБА_30 7 січня 2004 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, а також достатньо підстав вважати, що він ухилятиметься від слідства й суду та продовжуватиме свою злочинну діяльність.

Постанова суду є остаточна і не підлягала оскарженню.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що 7 січня 2004 року порушено кримінальну справу за фактом крадіжки за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою ст. 185 КК України, у зв'язку з тим, що у період з 30 грудня 2003 року до 2 січня 2004 року невідома особа проникла до шкільної їдальні та таємно викрала харчові продукти та кухонне приладдя.

3 березня 2004 року щодо ОСОБА_30 та ОСОБА_31 та ОСОБА_33 порушено кримінальну справу за фактом вчинення ними крадіжки харчових продуктів та кухонного приладдя зі шкільної їдальні за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою ст. 185 КК України, та прийнято слідчим до свого провадження.

У вказаний період часу з 7 січня по 3 березня 2004 року жодні слідчі дії по справі не проводилися.

Постановою слідчого від 26 квітня 2004 року кримінальну справу щодо ОСОБА_30 та ОСОБА_31 закрито з огляду на те, що вони не досягли віку кримінальної відповідальності, та направлено до суду для вирішення питання про застосування до вказаних осіб примусових заходів виховного характеру.

14 травня 2004 року прокурор погодив указану постанову, а 4 лютого 2005 року Нахімовський районний суд м. Севастополя розглянув матеріали щодо застосування до ОСОБА_30 та ОСОБА_31 примусових заходів виховного характеру і вирішив обмежитися щодо обох попередженням.

Згідно з мотивувальною частиною зазначеного рішення Європейського суду висновку про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції Суд дійшов у зв'язку з тим, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності, тобто щоб умови, за яких здійснюється позбавлення свободи, були чітко сформульовані в національному законі і що застосування самого цього Закону було передбачуваним тією мірою, щоб він відповідав стандарту "законності", встановленого Конвенцією, що вимагає, щоб всі закони були сформульовані з достатньою чіткістю, що дозволяє громадянину - при потребі за допомогою одержання відповідної консультації - передбачити, достатньою за даними обставинами мірою, наслідки, до яких може призвести дана дія.

Суд висловив сумніви, що межі та порядок застосування поміщення неповнолітніх до приймальника-розподільника є достатньо чітко визначеними, щоб не допускати свавілля. ОСОБА_30 вчинив крадіжку і зізнався в цьому через кілька днів під час попередньої перевірки. У зв'язку з цим слідчим було порушено кримінальну справу за фактом вчинення крадіжки невідомими особами, хоча особи злочинців та їх вік було на той момент уже встановлено. Тим не менш, їх викликали до суду як свідків і рішення про поміщення їх у приймальник-розподільник для неповнолітніх не видається таким, що відповідає меті, що визначається пункті 1 (c) статті 5 Конвенції. Під час перебування заявників у приймальнику-розподільнику стосовно них не проводили слідчих дій, і, хоча вони не підлягали притягненню до кримінальної відповідальності, через 20 днів після звільнення із зазначеної установи щодо них усе-таки порушили кримінальну справу.

В контексті затримання неповнолітніх розуміння "наглядових заходів виховного характеру" не повинно зводитися лише до шкільного навчання, воно має охоплювати багато аспектів здійснення представниками держави батьківських прав заради благополуччя і для захисту інтересів відповідної особи. Суд не вважає, що поміщення до приймальників-розподільників для неповнолітніх само по собі є "здійсненням наглядових заходів виховного характеру".

У положеннях про приймальники-розподільники для неповнолітніх не зазначено з достатньою чіткістю, які саме виховні заходи проводяться в такій установі, а передбачена профілактична й виховна робота зводиться лише до слідчих заходів зі збирання інформації про можливу причетність неповнолітніх до злочинної діяльності. У матеріалах справи ніщо не свідчить про те, що застосування такого заходу до заявників було здійснене з будь-якою метою або що під час перебування в цій установі заявники брали участь у тих чи інших виховних заходах.

Суд наголосив, що ст. 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та особисту недоторканність, яке є найважливішим у демократичному суспільстві й кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції, перелік яких є вичерпним.

Не встановивши зазначених винятків, Суд визнав, що затримання ОСОБА_30 та поміщення його у приймальник-розподільник для неповнолітніх, де він перебував до 13 лютого 2004 року, було свавільним.

Таким чином, виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Верховний Суду України вважає, що проаналізовані Судом порушення щодо поміщення ОСОБА_30 у приймальник-розподільник могли бути з'ясовані,отримати відповідну правову оцінку та реагування тоді, коли розглядалася по суті постанова слідчого. Тому винесене у справі рішення про поміщення ОСОБА_30 у приймальник-розподільник є незаконним, а відтак, за замістом кримінально-процесуального закону, не може залишатися чинним.

Окрім того, викликаний констатованими Європейським судом з прав людини порушеннями стан заявника, останній, не зважаючи на справедливу сатисфакцію у вигляді грошової компенсації, пов'язує саме з тим, що досі вказана постанова не скасована, що, на його думку, негативно впливає на його репутацію.

Враховуючи презумпцію законності судового рішення, яке вважається таким, доки не скасовано у встановленому законом порядку, а також відсутність у міжнародному та національному праві вичерпного переліку способів реституції через порушення державою зобов'язань щодо своїх громадян, Верховний Суд України вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_30 про те, що достатньою сатисфакцією для нього є не лише грошова компенсація, а й скасування незаконного рішення, у зв'язку з чим постанова Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року про поміщення ОСОБА_30 у приймальник-розподільник підлягає скасуванню.

Відповідно до частини третьої статті 40022 КПК України Верховний Суд України при перегляді судового рішення у справі з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК України, вправі скасувати оскаржуване рішення повністю або частково і направити справу на новий судовий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Наведене свідчить, що Верховний Суд України, скасувавши судове рішення, позбавлений процесуальної можливості прийняти своє остаточне рішення, з огляду на що матеріали підлягають направленню на новий судовий розгляд до суду, який постановив про направлення ОСОБА_30 в приймальник-розподільник для неповнолітніх.

Одночасно Верховний Суд України звертає увагу на те, що вимоги заявника про стягнення з Державного казначейства України витрат на переклад та нотаріальне посвідчення рішення Європейського суду з прав людини не входять до предмета перегляду судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 40012, 40020, 40021, 40022 КПК України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_30 задовольнити частково.

Постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 січня 2004 року щодо ОСОБА_30 скасувати, а матеріали провадження за постановою слідчого про поміщення ОСОБА_30 у приймальник-розподільник направити на новий судовий розгляд до того ж суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 40012 КПК України.

 

Головуючий

О. Т. Кузьменко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. Л. Маринченко

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Ґуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

Ю. Г. Тітов

 

О. А. Шаповалова

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема