ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

04.03.2010 р. 

N 44/277пд 


 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Дерепи В. І., суддів: Грека Б. М., Подоляк О. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ КБ "Надра" в особі філії Донецького регіонального управління на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2009 р. у справі N 44/277пд за позовом ВАТ КБ "Надра" в особі філії Донецького регіонального управління (надалі - Банк) до СПД - ФО ОСОБА_4 (надалі - Підприємець) про розірвання договору, за участю представників: від позивача - не з'явилися, від відповідача - ОСОБА_5, встановив:

У серпні 2009 року Банк звернувся до господарського суду з позовом до Підприємця про розірвання договору оренди N 2944 від 21.08.2008 р., укладеного між ними, на підставі ст. 652 ЦК України, посилаючись на неможливість Банку виконувати свої зобов'язання за вказаним договором у зв'язку з світовою фінансовою кризою, введення тимчасової адміністрації Банку, а також введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2009 р. (суддя Мєзєнцев Є. І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2009 р. (судді: Колядко Т. М., Акулова Н. В., Скакун О. А.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 21.08.2008 р. між Підприємцем (орендодавець) та Банком (орендар) укладено договір оренди N 2944 (надалі - Договір), згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у платне тимчасове користування на умовах оренди нежитлове приміщення площею 250,7 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Дзержинськ, вул. 50 років Жовтня.

Відповідно до п. 3.1 Договору строк оренди становить 10 років - з дня передачі орендованого майна орендарю, яким є дата підписання акту прийому-передачі майна в оренду.

Згідно п. 8.1 Договору зміни, доповнення або припинення цього Договору можуть мати місце за погодженням сторін, про що укладається додатковий договір, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Судами встановлено, що 21.07.2009 р. Банк звернувся до Підприємця з пропозицією розірвати укладений між ними договір оренди нежитлового приміщення.

Підприємець розірвати договір відмовився.

Частиною 4 ст. 188 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк звернувся з позовом в порядку ст. 652 ЦК України, положеннями якої передбачено можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

В силу ч. 2 ст. 652 ЦК України договір може бути розірваний з вказаної підстави за наявності одночасно чотирьох умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних та обґрунтованих висновків щодо відсутності деяких з названих передумов, зокрема, що в момент укладення Договору орендар не міг виходити з того, що така зміна обставин як введення тимчасової адміністрації не настане, оскільки можливість введення НБУ тимчасової адміністрації прямо передбачена нормами чинного законодавства України.

Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з підставними висновками судів попередніх інстанцій, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не є підставою для розірвання Договору, оскільки мораторій, відповідно до ст. 2 Закону Україну "Про банки і банківську діяльність", це зупинення виконання Банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

З огляду на викладене, місцевий та апеляційний господарські суди правомірно відмовили в задоволенні позову.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд постановив:

Касаційну скаргу ВАТ КБ "Надра" в особі філії Донецького регіонального управління залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2009 р. у справі N 44/277пд залишити без змін.

 

Головуючий, суддя 

В. Дерепа 

Судді: 

Б. Грек 

  

О. Подоляк