ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 лютого 2010 року N 10/14

 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Терлецького О. О. суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-2003" (далі - ТОВ "Левада-2003") справу за позовом Приватного підприємства "Надра" (далі - Підприємство) до Державного підприємства "Шепетівське бюро технічної інвентаризації" (далі - БТІ), за участю ТОВ "Левада-2003", Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Чотирбоківське" (далі - ТОВ "Чотирбоківське"), про зобов'язання здійснити реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості, встановила:

У квітні 2007 року Підприємство звернулося до суду з позовом до БТІ про зобов'язання здійснити державну реєстрацію права власності об'єктів нерухомості цілісного майнового комплексу цегельного заводу, що знаходяться в селі Чотирбоки Шепетівського району Хмельницької області, придбаних позивачем на біржових торгах.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що БТІ, всупереч вимогам статті 15 Закону України від 10 грудня 1991 року N 1956-XII "Про товарну біржу" (далі - Закон N 1956-XII), якою встановлено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, безпідставно відмовило в проведені державної реєстрації, вказавши причинами відмови обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості.

Господарський суд Хмельницької області постановою від 18 квітня 2008 року позов задовольнив.

Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ "Левада-2003" та ТОВ "Чотирбоківське" подали апеляційні скарги, вказавши, що суд фактично вирішив питання про їхні права та інтереси без залучення до участі у справі.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволені позову відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому БТІ обґрунтовано відмовило Підприємству в державній реєстрації права власності об'єктів нерухомості цегельного заводу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 жовтня 2009 року постанову апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі до Верховного Суду України ТОВ "Левада-2003", посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить рішення суду касаційної інстанції скасувати, постанову апеляційного суду залишити в силі. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а також надано постанову Верховного Суду України від 20 травня 2008 року, в якій по-іншому застосована та сама норма права.

Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, виходив із того, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону N 1956-XII угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Тому БТІ безпідставно відмовило в державній реєстрації права власності на об'єкти нерухомості, оскільки укладений 24 жовтня 2006 року між Підприємством та ТОВ "Чотирбоківське" біржовий договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості цілісного майнового комплексу цегельного заводу є чинним і позивач на законних підставах набув право власності на ці об'єкти.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 656 ЦК до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно зі статтею 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина 1 статті 210 ЦК).

Колегія суддів вважає помилковим посилання судів касаційної та першої інстанцій в обґрунтування своїх рішень на норми Закону України N 1956-XII, який є спеціальним нормативним актом щодо визначення правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України та загальним стосовно укладення договорів. З останнього питання спеціальними є норми Цивільного кодексу України.

Таким чином, договори щодо придбання на біржових торгах об'єктів нерухомого майна вимагають оформлення в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до абзацу 5 пункту 3.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Отже, висновок судів першої та касаційної інстанцій про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на товарній біржі, не підлягає нотаріальному посвідченню, не ґрунтується на вимогах закону, тоді як висновок апеляційного суду щодо правомірності відмови БТІ у проведенні державної реєстрації права власності позивача на об'єкти нерухомості цілісного майнового комплексу цегельного заводу, є правильним та обґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скаргу ТОВ "Левада-2003" задовольнити, рішення суду касаційної інстанції - скасувати, а постанову апеляційного суду - залишити в силі.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-2003" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2009 року скасувати, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2009 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

____________