ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 12 жовтня 2016 року

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Берднік І. С., суддів: Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., за участю представників: державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" - Б. О. С., товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ" - Ш. О. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі N 914/3236/14 за позовом Державної інспекції сільського господарства України до товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ", державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", треті особи: регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Фонд державного майна України, за участю прокурора Львівської області, про визнання недійсним інвестиційного договору від 7 грудня 2012 року N 42, встановила:

У вересні 2014 року Державна інспекція сільського господарства України звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ" (далі - ТОВ "Опора-БКБ"), державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (далі - ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації") про визнання недійсним інвестиційного договору від 7 грудня 2012 року N 42, укладеного між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології і сертифікації" і ТОВ "Опора-БКБ" (далі - договір N 42).

З урахуванням доповнень позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір N 42 укладено сторонами з порушенням вимог закону.

Ухвалами господарського суду Львівської області від 29 квітня 2015 року і від 27 липня 2015 року до участі у справі як третіх осіб залучено відповідно регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Фонд державного майна України.

12 травня 2015 року із заявою про вступ у справу відповідно до статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру" звернувся заступник прокурора Львівської області.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12 травня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір N 42. Стягнуто солідарно з ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" і ТОВ "Опора-БКБ" 1218,00 грн. сплаченого судового збору.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою господарського суду Львівської області від 16 квітня 2015 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року рішення господарського суду Львівської області від 12 травня 2015 року скасовано в частині визнання недійсним договору N 42 та стягнення солідарно з ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" і ТОВ "Опора-БКБ" 1218,00 грн. сплаченого судового збору на користь Державної інспекції сільського господарства України.

У цій частині прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з Державної інспекції сільського господарства України на користь ТОВ "Опора -БКБ" 609,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Вищий господарський суд України постановою від 28 березня 2016 року залишив без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року, поданої з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року N 803; підпункту "и" пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та статті 22 Земельного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2015 року та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 12 травня 2015 року.

На обґрунтування своїх доводів ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2010 року у справі N 17/17 та від 3 грудня 2009 року у справі N 47/28.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 111 16 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

На думку заявника, наведені підстави для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі N 914/3236/14 підтверджуються долученими до поданої заяви копіями постанов Вищого господарського суду України.

Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.

У справі N 914/3236/14, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився із висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору N 42 між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (замовник) і ТОВ "Опора-БКБ" (інвестор), виходячи з того, що ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" мало необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення оспорюваного договору, та встановлених судом обставин, що спірний договір не є договором про відчуження майна, яке перебуває у державній власності, і виконання цього договору не змінює цільового призначення землі, Крім того, Вищий господарський суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про неналежність обраного позивачем, який не є стороною оспорюваного договору, способу захисту.

У справі N 47/28 Вищий господарський суд України залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного договору про будівництво багатоквартирного житлового будинку, врахувавши встановлені судом обставини - замовник не мав права розпоряджатися майном (земельною ділянкою) шляхом внесення права користування земельною ділянкою як інвестиції для будівництва багатоквартирного житлового будинку, а внаслідок виконання оспорюваного інвестиційного договору цільове призначення земельної ділянки змінюється (постанова від 3 грудня 2009 року).

У справі N 17/17 Вищий господарський суд України, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції та залишивши в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного договору про будівництво житлових будівель, врахував, що замовник, який вніс право користування земельною ділянкою як інвестицію, не мав права на таке розпорядження і забудову спірної земельної ділянки, фактично за умовами договору земельну ділянку було використано не за цільовим призначенням, виконання оспорюваного договору фактично призведе до відчуження спірної земельної ділянки, яка перебуває у державній власності (постанова від 5 жовтня 2010 року).

Отже, зі змісту зазначених рішень суду касаційної інстанції, копії яких додано до заяви, та зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України вбачається, що суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову у задоволенні аналогічних позовних вимог залежно від встановлених судами обставин, а тому не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною 1 статті 111 26 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене, у задоволенні заяви ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" слід відмовити.

Керуючись статтями 111 14, 111 16, 111 23,  111 24, 111 26 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити у задоволенні заяви державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі N 914/3236/14.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий

І. С. Берднік

Судді:

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок