РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Максименко та Герасименко проти України"

(Заява N 49317/07)

16 травня 2013 року

Стислий виклад.

16 листопада 1995 року регіональне відділення Фонду державного майна України в Житомирській області перетворило державне підприємство М. в акціонерне товариство, що завершилося його приватизацією. У 2000 році підприємство С. отримало у власність кілька гуртожитків у м. Малині, які раніше належали реорганізованому державному підприємству М. 19 червня 2003 року господарський суд Житомирської області визнав підприємство С. банкрутом. 20 липня 2004 року комітет кредиторів погодився продати заявникам один із гуртожитків і 21 серпня 2004 року було укладено договір купівлі-продажу.

Листом від 11 січня 2005 року заявники повідомили Малинську районну прокуратуру, міського голову, підприємство С. (щодо якого на той час тривала процедура ліквідації) та мешканців гуртожитку про придбання ними гуртожитку для власного проживання та необхідність його звільнення до 30 березня 2005 року.

18 лютого 2005 року прокуратура Малинського району, діючи в інтересах одного з мешканців гуртожитку та держави, звернулася до Малинського районного суду з позовом про визнання недійсними рішення від 16 листопада 1995 року та всіх наступних правочинів щодо передачі права власності на гуртожиток, вимагаючи повернути останній у власність міста. 1 квітня 2005 року заявники подали зустрічний позов, у якому заперечили вимоги прокуратури та просили компенсувати витрати на купівлю гуртожитку у разі їх задоволення.

23 січня 2006 року Малинський районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог прокуратури з огляду на їхню необґрунтованість. 8 червня апеляційний суд Житомирської області скасував це рішення та визнав рішення від 16 листопада 1995 року, як і всі наступні правочини щодо передачі права власності на гуртожиток, недійсними. Крім цього, підприємство С. було зобов'язане виплатити на користь заявників компенсацію сплаченої ними вартості гуртожитку, а останній - передано у власність міста. Заявники подали касаційну скаргу і 21 травня 2007 року апеляційний суд Вінницької області відмовив у її задоволенні.

У своїх скаргах заявники звертали увагу на те, що на час подання прокурором позову строк позовної давності сплив. Цей аргумент був відхилений судом першої інстанції та судами вищих інстанцій більше не розглядався.

У подальшому гуртожиток перейшов у власність міста і кілька квартир у ньому були приватизовані.

Заявники скаржилися до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на порушення їхнього права на мирне володіння своїм майном та за п. 1 ст. 6 Конвенції - на неврахування національними органами спливу строку позовної давності під час розгляду позову прокуратури.

Щодо останньої скарги Європейський суд зазначив, що, хоча тлумачення відповідного положення національного законодавства стосовно строків давності, надане судом першої інстанції, в подальшому не було предметом розгляду судів вищих інстанцій, завданням Європейського суду не є визначення його правильності та що можна дійти висновку, що воно не становить порушення Конвенції. Відповідно, цю скаргу було визнано неприйнятною.

Заявники також подали інші скарги за Конвенцією, які теж були визнані Європейським судом неприйнятними.

Європейський суд встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з втручанням у право заявників на мирне володіння їхнім майном, оскільки, хоча таке втручання і було здійснене в інтересах суспільства, існують сумніви щодо його законності. Окрім того, заявники, як добросовісні набувачі, так і не отримали компенсації за вилучене у них майно.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Вирішує приєднати до розгляду заяви по суті заперечення Уряду щодо неприйнятності скарги заявників за статтею 1 Першого протоколу про невичерпання національних юридичних засобів захисту та відхиляє їх.

2. Оголошує скаргу за статтею 1 Першого протоколу прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятною.

3. Постановляє, що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня набуття рішенням статусу остаточного відповідно до статті 44 Конвенції держава-відповідач має сплатити заявникам наступні суми, які повинні бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 6127 (шість тисяч сто двадцять сім) євро відшкодування матеріальної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;

(ii) 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;


(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції."

____________