РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Шаповалов проти України"

(Заява N 45835/05)

31 липня 2012 року

Стислий виклад.

Заявник є журналістом та активістом із захисту прав людини. Під час виборів Президента України у 2004 році він висвітлював діяльність рішення територіальної виборчої комісії N 186 (далі - ТВК).

20 грудня 2004 року заявник оскаржив до Суворовського районного суду м. Херсона (далі суд першої інстанції) відмову ТВК надати йому копії документів та перешкоджання його присутності на її засіданнях. Свої скарги заявник подав за Главою 31-А Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК), яка регулює процедуру оскарження рішень та дій державних органів.

3 березня 2005 року судом першої інстанції було ухвалено, що скарга заявника мала бути подана за Главою 30-Б ЦПК, яка регулює процедуру оскарження діяльності територіальних виборчих комісій, та на підставі положень Закону України "Про вибори Президента України" (далі - Закон). Також судом було вирішено, що з огляду на закінчення виборів, оскільки заявник подав свої скарги щодо подій 30 жовтня - 2 грудня 2004 лише 20 грудня 2004 року та те, що заявник вимагав розгляду його скарги за Главою 31-А, провадження у справі має бути закрито.

17 травня 2005 року апеляційний суд Херсонської області залишив без змін рішення суду першої інстанції та, зокрема, зазначив, що відповідно до вимог Закону журналіст не є суб'єктом звернення зі скаргами стосовно подій, які виникли у спорах щодо виборчого процесу, а також що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо закриття провадження у справі.

25 вересня 2006 року Вищий адміністративний суд України відхилив касаційну скаргу заявника, оскільки ні Закон, ні Глава 30-Б ЦПК не передбачали підстав для касаційного оскарження судових рішень, що постановлені по спорах, які виникли в ході виборчого процесу.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на відмову національних судів розглянути його скаргу на дії ТВК. Заявник скаржився також за ст. 10 та за ст. 13 Конвенції на відмову членів ТВК надати йому певну інформацію та на заборону відвідувати засідання ТВК та на неможливість оскаржити відмови у наданні певної інформації відповідно. Заявник також подавав інші скарги за Конвенцією.

Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з огляду на те, що сама сутність на доступ до суду була порушена відмовою у справедливому судовому розгляді через відсутність одностайної позиції національних судів щодо застосовності певного законодавчого акта стосовно розгляду скарг заявника та закриття провадження у справі заявника без її розгляду суті.

Європейський суд не встановив порушення ст. 10 Конвенції з огляду на відсутність доказів втручання державних органів у журналістську діяльність заявника і порушення, таким чином, його права на свободу висловлювання.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скарги за пунктом 1 статті 6 (доступ до суду), статтями 10 та 13 Конвенції прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що не було порушення статті 10 Конвенції.

4. Постановляє, що немає потреби окремо розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції.

5. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 3 600 (три тисячі шістсот) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

6. Відхиляє одноголосно решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.".

____________