РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Григор'єв проти України"

(Заява N 51671/07)

15 травня 2012 року

Стислий виклад.

1 березня 2002 року заявника було затримано у зв'язку з розслідуванням низки злочинів. Затримання заявника було задокументовано як адміністративне у зв'язку з тим, що у нього було знайдено пакет із речовиною, яка ймовірно могла бути наркотичним засобом. Заявника було доставлено до Київського РУ ГУМВС України в м. Одесі. Як стверджував заявник, 1 - 4 березня 2002 року у Київському РУ ГУМВС України в м. Одесі він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції пана Д., заступника начальника Департаменту карного розшуку МВС України, та пана Є., начальника Головного управління карного розшуку МВС України з метою отримання зізнань у вчиненні злочинів.

4 березня 2002 року заявника було затримано як підозрюваного у вчиненні низки злочинів. Цього ж дня він підписав відмову від захисника. Заявника було поміщено в Одеський ІТТ.

З 5 березня до участі у справі було залучено захисника.

За результатами медичного огляду та експертизи заявника 4 і 5 березня 2002 року, відповідно, було встановлено наявність у нього тілесних ушкоджень.

За твердженнями заявника, 17 березня 2002 року він знову зазнав жорстокого поводження, зокрема, до нього було застосовано електричний струм, після чого він зізнався у вчиненні ще декількох злочинів.

19 березня 2002 року заявник був переведений до Одеського СІЗО, де його було оглянуто лікарем, який встановив на обох щиколотках сліди опіків, які могли бути отримані в результаті ураження електричним струмом.

29 квітня 2002 року прокуратурою Одеської області було порушено кримінальну справу за фактом вчинення працівниками міліції щодо заявника злочину, передбаченого частиною 2 статті 365 КК України ("Перевищення влади та службових повноважень"). Наявність у заявника тілесних ушкоджень ще двічі підтверджувалась висновками судово-медичних експертиз.

Протягом періоду з 16 вересня 2002 року до 12 квітня 2005 року органи прокуратури п'ять разів закривали справу у зв'язку з відсутністю в діях працівників міліції ознак злочину, постанови про що в подальшому скасовувались у зв'язку з недоліками слідства, окрім останньої.

Двічі в ході розслідування апеляційний суд Одеської області вказував Генеральній прокуратурі України про необхідність проведення розслідування скарг підсудних про жорстоке поводження (31 березня 2004 року і 11 травня 2005 року). У відповідь на них 2 серпня 2005 року прокуратура Одеської області, за дорученням Генеральної прокуратури України, поінформувала суд про необґрунтованість таких скарг.

10 жовтня 2005 року апеляційний суд Одеської області, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні низки злочинів. 4 вересня 2007 року Верховний Суд України ухвалив остаточне рішення у справі, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що він був підданий катуванню працівниками міліції та що не було проведено ефективного розслідування щодо цього, та за п. 1 і підп. "c" п. 3 ст. 6 Конвенції на незабезпечення справедливого судового розгляду щодо того, що його визнавальні показання були отримані в результаті застосування до нього фізичного впливу та за відсутності юридичної допомоги.

Порушення ст. 3 Конвенції в її матеріальному аспекті було встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено наявність у заявника тілесних ушкоджень, які свідчили про побиття та застосування до нього електричного струму, та що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на характер ушкоджень, отриманих заявником, Європейський суд дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник, є катуванням.

Порушення ст. 3 Конвенції в її процесуальному аспекті було визнано Європейським судом у зв'язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції, яка була спричинена неодноразовим закриттям справи органами прокуратури та подальшим скасуванням відповідних постанов через недоліки слідства і неврахування наданих вказівок, а також неврахуванням всіх медичних документів.

Порушення п. 1 та підп. "c" п. 3 ст. 6 Конвенції було встановлено Європейським судом у зв'язку з тим, що суд використав для засудження заявника визнавальні показання, які були отримані у нього в результаті застосування фізичного впливу, коли його було затримано у зв'язку з адміністративним правопорушенням, але фактично його допитували як підозрюваного, не забезпечуючи при цьому права мати захисника та права не свідчити проти себе.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Вирішує приєднати до розгляду по суті заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту та дотримання шестимісячного строку щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції, та відхиляє їх після розгляду по суті цієї скарги;

2. Оголошує заяву прийнятною;

3. Постановляє, що заявника було піддано катуванню на порушення статті 3 Конвенції;

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень заявника про його катування працівниками міліції;

5. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника не свідчити проти себе;

6. Постановляє, що мало місце порушення підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції;

7. Постановляє, що, як вважає заявник, встановлення порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, якої він зазнав".

____________