РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

РІШЕННЯ

Справа "Концевич проти України"

(Заява N 9089/04)

16 лютого 2012 року

Стислий виклад.

19 липня 2002 року суд м. Калуша Івано-Франківської області (далі - Калуський суд) постановив рішення, яким, зокрема, зобов'язав Державну виконавчу службу України повернути заявниці та її синам квартиру. Державна виконавча служба України відмовила у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із недотриманням заявницею процедури, передбаченої національним законодавством.

28 травня 2003 року Калуський суд постановив рішення про зобов'язання пана Б. не чинити заявниці та її синам перешкод у користуванні квартирою.

18 листопада 2003 року заявниця звернулась із заявою про відстрочку виконання рішення від 28 травня 2003 року у зв'язку з розглядом іншої пов'язаної справи.

25 січня 2006 року виконавче провадження було закінчено.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявниця скаржилась за ст. ст. 8 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на невиконання державними органами рішень від 19 липня 2002 року та 28 травня 2003 року, винесених на її користь. Європейський суд зазначив, що ці скарги мають розглядатися за п. 1 ст. 6 та ст. 8 Конвенції та за ст. 1 Першого протоколу. Заявниця також подавала інші скарги за Конвенцією.

Скарги заявниці на невиконання рішення від 28 травня 2003 року Європейський суд визнав неприйнятними, у зв'язку з невичерпанням заявницею національних засобів юридичного захисту.

Європейський суд з огляду на обставини справи та практику в аналогічних справах встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу у зв'язку з тривалим невиконанням державними органами рішення від 19 липня 2002 року.

Враховуючи те, що в рішенні від 19 липня 2002 року національними судами було зазначено, що заявниця немає іншого житла і тому це рішення має виконуватися негайно, затримка у виконанні державними органами цього рішення становить порушення позитивного обов'язку держави-відповідача за ст. 8 Конвенції на повагу до житла заявниці.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скаргу за пунктом 1 статті 6 та статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу стосовно тривалого невиконання рішення від 19 липня 2002 року прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу;

3. Постановляє, що мало місце порушення статті 8 Конвенції;

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 8000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції".

____________