РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Савін проти України"

(Заява N 34725/08)

16 лютого 2012 року

Стислий виклад.

18 - 19 жовтня 1999 року заявник, який з'явився за викликом для допиту в якості свідка, перебуваючи у Дзержинському РВ Харківського МУ ГУМВС України в Харківській області, зазнав поганого поводження з боку працівника міліції К.; як стверджував заявник, той вимагав від нього зізнання у вчиненні злочину та, не отримавши його, застосував до заявника заходи фізичного впливу, зокрема бив по голові.

Перебування заявника 18 - 19 жовтня 1999 року в Дзержинському РВ Харківського МУ ГУМВС України в Харківській області було задокументоване як адміністративне затримання.

21 жовтня 1999 року заявника було оглянуто лікарем, який встановив у нього наявність певних ушкоджень, у тому числі травм голови, які могли бути завдані 18 - 19 жовтня 1999 року.

У подальшому заявник неодноразово проходив стаціонарне лікування; йому було встановлено групу інвалідності. Крім того, проведені у подальшому судово-медичні експертизи підтвердили наявність у заявника тілесних ушкоджень і прямий зв'язок між отриманими травмами та втратою ним працездатності.

Заявник подавав до органів прокуратури численні скарги щодо поганого поводження, у порушенні кримінальної справи за якими шість разів було відмовлено. У подальшому відповідні постанови скасовувались прокуратурою вищого рівня.

10 грудня 2000 року було порушено кримінальну справу за фактом завдання заявнику тілесних ушкоджень.

2 березня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова визнав К. винним у завданні заявнику тяжких тілесних ушкоджень, однак звільнив його від відповідальності та покарання у зв'язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. У цьому вироку також було встановлено, що протокол адміністративного затримання заявника 18 - 19 жовтня 1999 року містив завідомо неправдиві відомості.

Цей вирок був залишений без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 1 липня 2010 року.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): ст. 3 - щодо катування його в міліції та непроведення за цим фактом ефективного розслідування та п. 1 ст. 5 - щодо незаконності його затримання 18 - 19 жовтня 1999 року та непроведення розслідування за його скаргами щодо цього.

Порушення статті 3 Конвенції в контексті її матеріального аспекту, а саме застосування до заявника катування, було встановлено з огляду на висновки національних судів, які визнали застосування до заявника засобів фізичного впливу, тяжкість отриманих ушкоджень та їхній вплив на стан здоров'я заявника, який частково втратив працездатність, а також у зв'язку з тим, що таке катування було умисним, адже його застосування мало на меті отримання визнавальних показань.

Порушення статті 3 Конвенції в контексті її процесуального аспекту було констатовано Європейським судом з огляду на неодноразове скасування постанов про відмову в порушенні кримінальної справи через незабезпечення усунення недоліків слідства, про які вказувалось прокуратурами вищого рівня, та те, що у кінцевому результаті після 10 років розслідування К. був звільнений від кримінальної відповідальності та покарання і, більш того, продовжував працювати в правоохоронних органах, отримуючи підвищення.

Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції було визнане Європейським судом з огляду на те, що адміністративне затримання заявника використовувалось з метою підтвердження підозри щодо його причетності до вчинення злочину і, відповідно, заявнику не було забезпечено його процесуальні права як підозрюваного. Крім того, зважаючи на те, що у подальшому протокол адміністративного затримання заявника був визнаний таким, що містить завідомо неправдиві відомості, заявник фактично був затриманий без відповідної підстави, що також є порушенням вказаного положення Конвенції.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО

"1. Вирішує приєднати до розгляду заяви по суті розгляд заперечень Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту стосовно скарг заявника за статтею 3 Конвенції про його стверджуване катування працівниками міліції та відхиляє їх після розгляду цієї скарги по суті;

2. Оголошує заяву прийнятною;

3. Постановляє, що заявник був підданий катуванню на порушення статті 3 Конвенції;

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективного розслідування скарг заявника про катування його працівниками міліції;

5. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку з затриманням заявника 18 і 19 жовтня 1999 року;

6. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців з дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава має сплатити заявнику наступні суми, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, і які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу:

(i) 40000 (сорок тисяч) євро відшкодування моральної шкоди;

(ii) 1800 (одну тисячу вісімсот) євро відшкодування матеріальної шкоди;

(iii) 1400 (одну тисячу чотириста) євро компенсації судових та інших витрат, пов'язаних із представництвом заявника в національному провадженні;

(iv) 1150 (одну тисячу сто п'ятдесят) євро компенсації судових та інших витрат, пов'язаних із представництвом заявника в провадженні в Суді;


(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."

____________