РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Рисовський проти України"

(Заява N 29979/04)

20 жовтня 2011 року

Стислий виклад.

У травні 1992 року Пустомитівська районна рада винесла ухвалу, відповідно до якої, зокрема, заявнику було виділено земельну ділянку (4 га) в с Зубра (далі - ухвала від 1992 року). У квітні 1993 року заявник отримав Державний акт на право користування зазначеною земельною ділянкою. Пізніше заявник звернувся до арбітражного суду Львівської області з позовом до Зубрянської сільської ради, вимагаючи виділити йому вказану ділянку землі. 10 березня 1994 року (далі - рішення від 1994 року) позов заявника було задоволено. Рішення набрало законної сили та станом на цей час скасовано не було. У жовтні 2000 року Зубрянська сільська рада винесла рішення, яким відмовила заявнику у виділенні відповідної земельної ділянки. 1 березня 2001 року арбітражний суд Львівської області скасував це рішення як незаконне.

4 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада за протестом Пустомитівського районного прокурора скасувала ухвалу від 1992 року. Заявник оскаржив це рішення до суду. Після неодноразового скасування рішень суду, винесених на користь заявника, 19 грудня 2002 року господарський суд Львівської області відмовив у задоволенні позову заявника, визнавши, що скасування ухвали від 1992 року відповідало закону. Апеляційний господарський суд Львівської області та Верховний Суд України залишили вказане рішення без змін.

27 травня 2008 року господарський суд Львівської області задовольнив позов заявника до відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області, визнавши його дії, що полягали у невиконанні рішення від 1994 року, неправомірними. У березні 2010 року апеляційний господарський суд Львівської області по суті залишив це рішення без змін.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився на тривале невиконання рішення від 1994 року, посилаючись на п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на незаконне втручання у його майнові права в зв'язку з ненаданням йому вказаної земельної ділянки та на відсутність засобів захисту щодо цього, посилаючись відповідно на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.

Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки не було забезпечено виконання рішення від 1994 року, яке досі залишається чинним, протягом розумного строку.

Європейський суд встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, рішення від 1994 року на користь заявника не було виконано, по-друге, процедура скасування ухвали від 1992 року Пустомитівською районною радою не передбачала достатніх гарантій недопущення зловживання зі сторони суб'єкта владних повноважень, що виявилось у можливості цього суб'єкта ретроактивно припинити помилково надане особі право без надання будь-якого відшкодування; відсутності встановленого строку, протягом якого відповідні рішення можуть бути скасовані; незалученні заінтересованих осіб до процесу вирішення питання щодо скасування відповідного рішення, та, по-третє, відношення суб'єктів владних повноважень до ситуації заявника було непослідовним, некоординованим і в зв'язку з тривалими затримками у прийнятті рішень створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.

Європейський суд встановив порушення ст. 13 Конвенції, оскільки не було доведено, що заявник мав ефективний засіб юридичного захисту стосовно своїх скарг, тобто засіб, який міг запобігти виникненню порушення, припинити його або надати заявнику відповідне відшкодування.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції;

5. Постановляє, що

(a) протягом трьох місяців, коли рішення набуде статусу остаточного, держава-відповідач має сплатити заявнику 8000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, що мають бути конвертовані в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу, разом з будь-яким податком, який може бути стягнуто з цієї суми;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.".

____________