РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Федоров і Федорова проти України"

(Заява N 39229/03)

7 липня 2011 року

Стислий виклад.

10 червня 2001 року сусідка заявників направила до головного лікаря Полтавської центральної районної клінічної лікарні (далі - районна лікарня) лист, в якому стверджувала, що заявник страждає від серйозного психічного розладу та потребує психіатричного лікування.

15 червня 2001 року до заявників приїхав лікар-психіатр районної лікарні і провів короткотривалу бесіду із заявником, на підставі якої в подальшому йому було діагностовано психічний розлад.

Заявник звернувся до Октябрського районного суду м. Полтава (далі - Октябрський районний суд) зі скаргою на незаконність психіатричного огляду та поставлення діагнозу.

6 лютого 2002 року Октябрський районний суд задовольнив скаргу заявника. 30 квітня 2002 року апеляційний суд Полтавської області (далі - апеляційний суд), провівши судове засідання за відсутності заявника, скасував рішення від 6 лютого 2002 року і відмовив у задоволенні скарги. 23 травня 2003 року Верховний Суд України виніс остаточне рішення у справі заявника, яким залишив рішення від 30 квітня 2002 року без змін.

У той же час на підставі скарг односільчан-заявників 4 березня 2003 року головний лікар районної лікарні направив районному відділу міліції лист з проханням посприяти госпіталізації заявника.

7 березня 2003 року, коли заявники були в районному відділі міліції з метою оформлення дозволу на право зброї, туди ж прибув лікар-психіатр, який сказав, що заявника необхідно госпіталізувати до психіатричного лікувального закладу. Незважаючи на опір заявників, працівники міліції із застосуванням сили посадили заявника до машини швидкої допомоги, яка доправила його до Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні, де того ж дня заявник був підданий двом психіатричним оглядам. Наступного дня заявник залишив лікарню як такий, що не потребує стаціонарного лікування.

11 березня 2003 року заявники пройшли медичне обстеження, в результаті якого було підтверджено наявність в них тілесних ушкоджень. Того ж дня заявники звернулись до прокуратури Полтавського районну Полтавської області із заявою про те, що 7 березня 2003 року їх було піддано поганому поводженню.

За скаргами заявників неодноразово виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, які в подальшому скасовувались вищестоящою прокуратурою або Жовтневим районним судом.

На час постановлення рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) розслідування скарг заявників на погане поводження тривало.

До Європейського суду заявники скаржились за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що їх було піддано поганому поводженню і приниженню працівниками міліції і що розслідування їхніх відповідних скарг було неефективним; ст. 8 - на те, що заявника було незаконно піддано психіатричному огляду та поставлено діагноз; п. 1 ст. 6 - на необґрунтованість рішення апеляційного суду від 30 квітня 2002 року та позбавлення заявника можливості бути присутнім в судовому засіданні апеляційного суду при розгляді його справи. Заявник також стверджував про інші порушення Конвенції.

З огляду на обставини справи, а саме використання сили працівниками міліції у відповідь на спроби заявника прояснити легітимність його несподіваного примусового поміщення до психіатричної лікарні, що є серйозним втручанням щодо особистої недоторканності особи, та у відповідь на реакцію заявниці, а також відсутність ознак того, що працівники міліції добросовісно намагались при допровадженні його до лікарні запобігти отриманню заявником тілесних ушкоджень незалежно від того, чи вони завдали їх, чи він самостійно, Європейський суд вирішив, що використана працівниками сила була непропорційною і прирівнюється до принижуючого поводження із заявниками, що становить порушення статті 3 Конвенції в контексті матеріального аспекту.

Європейський суд встановив порушення ст. 3 Конвенції в контексті процесуального аспекту стосовно обох заявників у зв'язку з тим, що розслідування їх відповідних скарг було неефективним.

Європейський суд встановив порушення ст. 8 Конвенції стосовно заявника у зв'язку з тим, що спосіб, у який 15 червня 2001 року його було піддано психіатричному огляду та діагностовано психічний розлад, не відповідав закону.

Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції стосовно заявника у зв'язку з тим, що під час розгляду апеляційним судом справи заявника не було дотримано принципу рівності сторін, оскільки судовий розгляд справи заявника відбувався за його відсутності, але за участю іншої сторони, яка мала можливість усно представляти свою позицію.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Вирішує приєднати розгляд заперечень Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту стосовно скарг заявників за статтею 3 Конвекції до розгляду по суті та відхиляє їх після такого розгляду скарги стосовно неефективного розслідування;

2. Оголошує скарги за статтею 3, пунктом 1 статті 6 (стосовно необґрунтованості рішення від 30 квітня 2002 року та відсутності на засіданні апеляційного суду) та статтею 8 Конвенції прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

3. Постановляє, що у цій справі стосовно обох заявників мало місце порушення статті 3 Конвенції в контексті матеріального та процесуального аспектів;

4. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 8 Конвенції стосовно заявника;

5. Постановляє, що у цій справі немає необхідності розглядати окремо скаргу заявника стосовно достатності обґрунтування рішення від 30 квітня 2002 року;

6. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції стосовно відсутності заявника на засіданні апеляційного суду;

7. Постановляє, що:

(a) держава-відповідач має протягом трьох місяців з дати, коли рішення стане остаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції, сплатити заявникам наступні суми відшкодування моральної шкоди, що мають бути конвертовані в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу:

- заявнику - 15000 (п'ятнадцять тисяч євро),

- заявниці - 2000 (дві тисячі євро),

плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із вищезазначених сум;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти;

8. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції".

____________