УРЯДОВИЙ УПОВНОВАЖЕНИЙ У СПРАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЛИСТ

від 30.09.2014 р. N 12.0.1-9/8793

Кабінету Міністрів України

 

 

 

Подання щодо вжиття заходів загального характеру, необхідних для виконання рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного в III кварталі 2014 року

Подання надається на виконання статті 14 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Подання містить стислий виклад проблем, які призводять до визнання Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та пропозиції щодо їх вирішення.

1. Щодо порушення статті 3 Конвенції

Відповідно до статті 3 Конвенції нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Порушення вказаної статті Європейський суд констатував у рішенні від 03.04.2014 у справі "Джулай проти України", заява N 24439/06, у зв'язку з неефективним розслідуванням органами державної влади скарг заявника на жорстоке з ним поводження працівниками міліції.

Передумовами, що призвели до вищевказаних порушень, є небажання правоохоронних органів ефективно розслідувати скарги осіб, що знаходяться під вартою, на жорстоке з ними поводження.

Аналогічні порушення органами державної влади процесуального аспекту статті 3 Конвенції є системною проблемою в Україні, про що Європейський суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях. Більше того, враховуючи кількість схожих рішень Європейського суду, а також детальну увагу Комітету міністрів Ради Європи до цієї проблеми, можна зробити висновок, що ситуація, що склалась, може призвести до ухвалення Європейським судом відповідного "пілотного" рішення. З метою попередження цього та для забезпечення ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження необхідно невідкладно вжити відповідних заходів. Зокрема, пропонуємо такі шляхи вирішення:

1. Генеральній прокуратурі України, Міністерству внутрішніх справ України та Державній пенітенціарній службі України необхідно, перш за все, забезпечувати ефективне службове розслідування у кожному випадку подання обґрунтованої скарги на жорстоке поводження, порушення у зв'язку з цим кримінальної справи та притягнення до відповідальності винних осіб.

2. Керівникам відповідних органів, що здійснюють розслідування скарг на жорстоке поводження з особами, які перебувають під вартою, необхідно посилити як внутрішній, так і зовнішній контроль за дотриманням вимог законодавства під час здійснення таких розслідувань.

3. Необхідним видається невідкладне створення Державного бюро розслідувань. Такий обов'язок держави передбачено підпунктом 2 пункту 1 Прикінцевих положень Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, враховуючи велику кількість рішень Європейського суду проти України, якими констатовано непроведення ефективного розслідування, Секретаріат КМ РЄ пропонує КМ РЄ при розгляді питання щодо виконання Україною рішень Європейського суду "зосередитись на питаннях ефективного розслідування, включаючи проблему строків давності, створення Державного бюро розслідувань та ефективного відшкодування" (порядок денний 1201-го засідання КМ РЄ, що відбулося 3 - 5 червня 2014 року). У зв'язку з цим наголошуємо на необхідності невідкладного прийняття Закону України "Про державне бюро розслідувань" та створення відповідного органу. Принагідно зазначаємо, що у зв'язку з цим доцільним видається врахування практики Європейського суду та рекомендацій експертів Ради Європи, а також досвіду інших європейських країн (наприклад, Данії, де вже протягом кількох років ефективно функціонує Данський незалежний орган з розслідування скарг на дії поліції).

2. Порушення статті 5 Конвенції (Право на свободу та особисту недоторканність)

Відповідні положення статті 5 Конвенції передбачають таке:

"1. Кожен мас право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

е) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг.

...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним".

Порушення положень вказаної статті було констатовано Європейським судом у справах "Анатолій Руденко проти України", заява N 50264/08, рішення від 17 квітня 2014 року, та "Акопян проти України", заява N 12317/06, рішення від 05 червня 2014 року.

Так, у справі "Анатолій Руденко проти України" Європейський суд констатував порушення підпунктів "c" та "e" пункту 1 статті 5 Конвенції, пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції у зв'язку з:

- триманням заявника під вартою у період з 17 серпня до 17 вересня 2007 року без відповідного судового рішення;

- необґрунтовано тривалим триманням заявника під вартою протягом трьох років та трьох з половиною місяців;

- відсутністю в національному законодавстві України на час подій процедури перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після закінчення досудового слідства, яка б відповідала вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції;

- у зв'язку з тим, що національні суди не дослідили належним чином суперечливі висновки лікарів-експертів щодо наявності та відсутності у заявника психічного захворювання і, крім того, не надали заявникові можливості прокоментувати ці експертні висновки на судовому засіданні, на якому було ухвалено рішення про тримання заявника у психіатричному закладі. Європейський суд також зазначив, що ініціювати провадження стосовно перевірки дотримання умов примусового лікування заявника могли виключно органи влади. У зв'язку з усім вищезазначеним Європейський суд зробив висновок, що національні органи не встановили у переконливий спосіб та з необхідними процесуальними гарантіями від свавілля наявність та стійкість дійсного психічного розладу у заявника, характер або ступінь якого були такими, що виправдовували поміщення заявника до Гейківської психіатричної лікарні та його тримання там.

У справі "Акопян проти України" Європейським судом було встановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку з триманням заявниці у психіатричній лікарні без наявності у неї психіатричного захворювання, що було доведено експертною комісією під час провадження на національному рівні. Крім того, Європейський суд дійшов висновку, що невиправдане позбавлення заявниці свободи на час подій стало можливим внаслідок відсутності справедливих та належних превентивних засобів захисту, які могли б забезпечити адекватний юридичний захист від свавілля та покласти край триваючому становищу заявниці.

Передумовами порушення Конвенції є недоліки законодавства на час подій, а саме відсутність в ньому ефективних превентивних та компенсаційних засобів захисту особи від неправомірного позбавлення свободи, а також неналежна адміністративна та судова практика щодо застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та примусової госпіталізації особи.

Частково встановлену Європейським судом проблему було вирішено із прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України, який закріплює новий порядок застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та його оскарження.

Крім того, 22.02.2000 було прийнято Закон України "Про психіатричну допомогу", який передбачає ряд засобів захисту від незаконної госпіталізації особи до психіатричної лікарні, а саме: обов'язковий огляд примусово госпіталізованих пацієнтів комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць; обов'язок лікарів повідомляти суд про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу протягом 24 годин після такої госпіталізації; можливість примусово госпіталізованої особи звертатись до суду з клопотанням про припинення примусової госпіталізації тощо.

Однак для забезпечення єдності законодавчого регулювання примусового психіатричного лікування особи пропонуємо доручити Міністерству охорони здоров'я України здійснити аналіз інших нормативно-правових та підзаконних актів, що регулюють вищевказане питання, і забезпечити їх відповідність положенням Конвенції і висновкам Європейського суду у зазначених справах. Крім того, керівництву органів охорони здоров'я слід довести до відома лікарів психіатричних лікарень висновки Європейського суду до для їх неухильного застосування останніми.

Верховному Суду України та Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ пропонуємо забезпечити неухильне дотримання судами всіх рівнів прав та свобод особи під час розгляду справ про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також примусового психіатричного лікування особи. Крім того, доцільним видається забезпечити ефективну імплементацію судами законодавства про відшкодування шкоди, завданої особі незаконним взяттям під варту або протиправною примусовою госпіталізацією.

Генеральній прокуратурі України та Міністерству внутрішніх справ України слід забезпечити більш ретельний розгляд скарг особи як на свавільне застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, так і на неправомірну примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу.

3. Щодо порушення права на виконання рішення суду протягом розумного строку (пункт 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу до Конвенції)

Відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно статті 13 Конвенції кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, а також що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Порушення вищевказаних статей були констатовані Європейським судом у рішеннях у справах "Яворовенко та інші проти України", заява N 25663/02, рішення від 17.07.2014, "Штефан та інші проти України", заява N 36762/06, рішення від 31.07.2014, та "Філатова та інші проти України", заява N 12424/06, рішення від 31.07.2014.

У вказаних рішеннях Європейський суд визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників, а також статті 13 Конвенції у зв'язку з тим, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У цих рішеннях Суд, з огляду на свою усталену практику з цього питання, дійшов висновку (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява N 40450/04), що проблема невиконання рішень національних судів є системною в Україні.

Передумовами, що призвели до порушення Конвенції, можуть вважатися обставини, раніше вказані у рішенні Європейського суду у справі Юрій Миколайович Іванов.

Для вирішення встановленої Європейським судом проблеми 5 червня 2012 року було прийнято Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який набув чинності 1 січня 2013 року. Цим Законом закріплено процедуру виконання рішень національних судів, ухвалених після набуття Законом чинності і виконання яких гарантується державою.

У згаданий закон 19.09.2013 було внесено зміни, спрямовані на вирішення питання щодо погашення вже існуючої заборгованості за такими судовими рішеннями, ухваленими до 01 січня 2013 року.

Крім того, 03.09.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 440 "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою". Цей Порядок передбачає процедуру інвентаризації та погашення заборгованості за рішеннями національних судів, що підлягають виконанню.

Ефективне функціонування створеної системи гарантій наразі ускладнене відсутністю бюджетного фінансування у необхідному розмірі, а кількість невиконаних рішень національних судів, що накопичилась, є надзвичайно великою. Тому з метою забезпечення виконання Україною вищезгаданих рішень Європейського суду пропонуємо Кабінету Міністрів України зобов'язати Міністерство фінансів України забезпечити виділення коштів у розмірі, необхідному для своєчасного погашення заборгованості за невиконаними рішеннями національних судів.

Також пропонуємо доручити Міністерству фінансів України підготувати зміни до бюджетного законодавства щодо віднесення видатків на виплату справедливої сатисфакції та виконання рішень національних судів в межах виконання рішень Європейського суду до захищених видатків Державного бюджету України. Необхідність вжиття такого заходу обумовлена не тільки обов'язком держави сплачувати пеню за невчасну виплату присуджених Європейським судом коштів, а й ризиком зменшення курсу гривні щодо євро. Так, Європейський суд присуджує належну заявникові суму справедливої сатисфакції в євро, проте ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Невчасна сплата присуджених Європейським судом коштів завжди має наслідком збільшення суми боргу за рахунок валютних коливань.

Крім того, своїми рішеннями у групі справ "Юрій Миколайович Іванов проти України" Європейський суд зобов'язує Уряд України виконувати рішення національних судів, на невиконання яких заявники скаржились. Виконання таких рішень національних судів часто ускладнюється їх зобов'язальним характером. Зважаючи на безумовний обов'язок України забезпечити виконання таких рішень, доцільним видається змінювати спосіб виконання таких рішень із зобов'язального на грошовий.

Принагідно зазначаємо, що про доцільність такої судової практики було зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України N 846/12/13-13 від 13.06.2013 "Щодо виконання судових рішень, ухвалених у справах, пов'язаних із соціальними виплатами". Цей лист було відкликано 11.02.2014 Головою Вищого адміністративного суду України у зв'язку зі змінами в чинному законодавстві (лист N 173/11/14-14). Вважаємо за необхідне вказати, що припинення практики заміни способу виконання рішень національних судів зобов'язального характеру часто призводить до невиконання останніх, що, в свою чергу, є невиконанням рішень Європейського суду.

У зв'язку з цим пропонуємо Верховному Суду України, Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищому адміністративному суду України звернути увагу судів всіх інстанцій на нагальну необхідність поширення судової практики заміни способу виконання зобов'язання за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.

4. Щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції

Порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції було окремо констатовано Європейським судом у рішеннях від 24.04.2014 у справі "Будченко проти України", заява N 38677/06, та від 26.06.2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України", заяви NN 68385/10 і 71378/10, у зв'язку з таким:

1) порушенням органами державної влади закріпленого законодавством права заявника на звільнення від оплати за електроенергію та газ у зв'язку з відсутністю правового механізму реалізації такого права (справа Будченко);

2) невиплатою державними органами заявникам відповідної надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 2 квітня до 31 грудня 2006 року (справа Суханов та Ільченко).

Передумовами, що призвели до порушення Конвенції, є в першу чергу недоліки законодавчого регулювання. Так, у справі Будченко Кабінет Міністрів України не розробив вчасно механізм реалізації права на звільнення певних категорій осіб від сплати за електроенергію та газ відповідно до Гірничого закону України, що призвело до порушення відповідного права заявника і, як наслідок, констатації Європейським судом порушення. Аналогічним чином, у справі Суханов та Ільченко Європейський суд встановив порушення у зв'язку з тим, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" передбачав поступове збільшення розміру надбавок до пенсії дітям війни відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, однак такої постанови протягом періоду, який розглядався, Кабінетом Міністрів України прийнято не було.

Вищезазначену проблему у справі Будченко було вирішено шляхом прийняття 12.08.2009 Кабінетом Міністрів України постанови N 887 "Про затвердження Порядку надання компенсації особам, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках з центральним опаленням". Цією постановою передбачено порядок реалізації прав, закріплених Гірничим законом України.

Що ж стосується справи Суханов та Ільченко, то, оскільки Європейський суд встановив вищезазначені порушення стосовно конкретно визначеного проміжку часу в минулому, то будь-яких заходів для припинення констатованого порушення вживати не потрібно. Однак варто зазначити, що керівникам всіх центральних органів виконавчої влади слід забезпечувати виконання обов'язків, покладених на відповідні органи чинним законодавством, а у випадку невиконання таких обов'язків - забезпечувати притягнення до відповідальності винних осіб.

5. Порушення статті 8 Конвенції (Право на повагу до приватного та сімейного життя)

Стаття 8 Конвенції гарантує кожному право на повагу до приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції, а також передбачає виключні випадки втручання органів державної влади у здійснення цього права.

Європейський суд констатував порушення статті 8 Конвенції у рішенні від 05.06.2014 у справі "Акопян проти України", заява N 12317/06. Так, Європейський суд встановив, що внаслідок порушень національних нормативно-правових актів заявниці було поставлено неправильний діагноз і її впродовж тривалого часу неправильно лікували у психіатричній лікарні, незважаючи на те, що її можна було виписати невдовзі після госпіталізації. Європейський суд дійшов висновку, що оскільки таке втручання у приватне (її фізична недоторканість) та сімейне (можливість спілкуватися з дітьми) життя заявниці суперечило національному законодавству, воно не відповідало вимозі законності, передбаченій статтею 8 Конвенції.

Передумовами порушення Конвенції є проаналізовані вище обставини, які призвели до встановлення Європейським судом порушення статті 5 Конвенції у цій справі, а саме відсутність в національному законодавстві ефективних превентивних та компенсаційних засобів захисту особи від неправомірного позбавлення свободи, а також неналежна адміністративна та судова практика щодо примусової госпіталізації особи.

Для вирішення вказаної проблеми органам охорони здоров'я, судовим та правоохоронним органам необхідно суворо дотримуватись вимог законодавства щодо порядку примусової госпіталізації особи, враховуючи відповідні положення Конвенції та практики Європейського суду.

 

 

Н. І. Севостьянова