Депутати хочуть скасувати мовний закон

Депутати хочуть скасувати мовний закон

 

Прийняття 3 липня 2011 року Верховною Радою України шостого скликання Закону України «Про засади державної мовної політики», у відповідності до якого втратив чинність Закон Української РСР "Про мови в Українській РСР", різко погіршило ситуацію із застосуванням мов в Україні.

Прийняття Закону відбулося з грубим порушенням вимог статей 47, 116–122, 130 Закону України „Про Регламент Верховної Ради України”, а значна частина положень закону не узгоджується з відповідними положеннями Конституції України та міжнародних документів, ратифікованих Україною, зокрема Європейською хартією регіональних мов і мов меншин, та Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови.

Зокрема, у чисельних офіційних висновках зазначалося, що Закон суперечить Конституції України, порушує Бюджетний кодекс України і спрямований на знищення української мови. Закон зазнав різкої критики у висновках органів державної влади та її підрозділів, у тому числі Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, парламентських Комітетів – з питань культури й духовності, з питань бюджету, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України.

Не підтримали прийняття цього Закону також профільні установи НАН України: Інститут мовознавства, Інститут української мови, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, Інститут літератури імені Тараса Шевченка, Інститут держави й права, Український мовно-інформаційний фонд, а також Академія наук вищої школи України та Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка.

Беручи до уваги, що мова у цьому Законі розглядається не як одна із найважливіших етнонаціональних ознак, а як територіальна ознака, що не узгоджується з теорією етносу та нації, а також з огляду на те, що в Україні немає регіонів компактного проживання осіб, що належать виключно до якоїсь однієї етнічної меншини і становлять переважну більшість населення держави, на думку багатьох експертів – є недосконалим та довільним встановлений Законом механізм визнання мов регіональними або мовами меншин за наявності 10-відсотків і більше кількості чисельності її населення, а в окремих випадках менше 10 відсотків населення відповідної території, на якій поширена ця мова, для прийняття відповідними місцевими радами рішення про визнання мови регіональною і використання її на відповідній території. З приводу цього варто зазначити, що міжнародно-правові акти такого критерію визнання мов регіональною не містять. Зокрема, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин передбачає лише здійснення охоронних і заохочувальних заходів, спрямованих на забезпечення використання регіональних мов, і аж ніяк не передбачає прийняття органами місцевого самоврядування рішень про визначення територій використання регіональних мов.

На думку експертів, встановлена Законом 10-відсоткова чисельність носіїв регіональної мови для визнання на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць її мови регіональною може призвести до непорозумінь та напруги на мовному ґрунті, адже межі проживання національних меншин та поширення їх мов не завжди збігаються із межами адміністративно-територіальних одиниць. До того ж, встановлення Законом виключного переліку з 18-ти регіональних мов та мов нацменшин, яким надається захист, дискримінує мовні права інших нечисленних національних меншин в Україні.

Занепокоєння громадськості щодо можливих наслідків та ризиків набрання чинності та введення в дію Закону виявилися небезпідставними. Вже в перші місяці дії Закону стало цілком очевидно, що в нинішньому вигляді закон не виконується і виконуватися не може.

По-перше, як свідчать результати досліджень, в органів місцевої влади просто немає коштів для реалізації цього Закону, як власне і на підтримку національної української мови. Адже Закон України "Про основи державної мовної політики" є досить дорогим проектом. За підрахунками Міністерства фінансів України, його виконання буде обходитися Україні в 12-17 мільярдів гривень щорічно. Зокрема для реалізації цього Закону кожному з трохи більше 11 000 органів місцевої влади потрібно додатково знайти в таких обмежених своїх бюджетах мінімум від 15 до 50 тисяч гривень. Ці кошти підуть на забезпечення роботи органів влади та їхніх структурних підрозділів, на створення нових бланків, печаток, вивісок на регіональній мові, дублювання діючих законів на регіональну мову та інші витрати. У великих містах та обласних державних адміністраціях ця сума може доходити і до 100 тисяч.

З прийняттям цього Закону суттєво звузилася сфера застосування державної української мови, перш за все, особами, які працюють або проходять службу, у тому числі претендують на зайняття посад, в органах виконавчої влади, судах, Збройних Силах України, органах внутрішніх справ, прокуратури, де знання державної мови нині вже не є пріоритетним критерієм для працевлаштування та роботи чиновників.

Цілком очевидно, що ставиться під загрозу роль української мови, яку вона повинна відігравати в українському багатомовному суспільстві як єдина державна мова, та чи не применшується її об’єднавча сила наданням захисту на такому ж рівні регіональним та міноритарним мовам і у такій важливій сфері як телерадіомовлення – враховуючи, що з прийняттям Закону телерадіоорганізації України тепер можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, а рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця.

По-друге, прийняття Закону викликало у різних регіонах України різнополярні настрої та дії: якщо у деяких регіонах місцеві ради прийняли постанови про регіональні мови – зокрема, в Севастополі і у Донецькій області регіональною мовою стала російська, то в західних та центральних областях це викликало низку активних протестних акцій, які різко підвищили та загострили протистояння у суспільстві.

Світові та вітчизняні організації об’єднань громадян-українців сприйняли прийняття Закону як такий, що суперечить національним інтересам українського народу, загрожує громадянському миру, злагоді, стабільності в Україні, породжує сепаратистські настрої, суперечить інтересам національної безпеки України та ставить під загрозу збереження соборності України, її незалежності та демократичних засад розвитку, і як такий – що ніколи не стане частиною національного політичного і правового життя нашої держави.

Ситуація вимагає негайного зняття політичної та соціальної напруги, виправлення перекосів, які виникли у застосуванні мов в Україні у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади державної мовної політики», а також оперативного напрацювання нових підходів у цій достатньо важливій сфері державної політики.

З цих причин прийнятий у 2011 році Закон України «Про засади державної мовної політики» має бути визнаний таким, що втратив чинність, вважають депутати І.М.Єремеєв та С.П.Івахів.

Скасування цього закону зменшить політичну та соціальну напругу в суспільстві, зменшить витрати з Державного та місцевих бюджетів та створить сприятливі умови для напрацювання нових, більш продуманих та виважених підходів у застосуванні мов в Україні, що сприятиме подальшій консолідації українського суспільства. 

 

Соціальний захист громадян