Хто з батьків має більше прав на дитину?

Сім’я

 

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки. Статтею 76 Сімейного кодексу України визначені права подружжя на утримання після розірвання шлюбу в залежності від терміну перебування у шлюбі.

Так, частиною третьою цієї статті право на утримання наступає, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більше як п’ять років, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше як десять років.

Разом з тим, сьогодні непоодинокі випадки коли один із подружжя не може виконувати обов’язок по утримуванню (надавати матеріальну допомогу) у зв’язку з утримуванням неповнолітніх дітей, або наданням матеріальної допомоги повнолітнім дітям на здобуття освіти, інвалідністю, низькими доходами, іншими об’єктивними обставинами, що мають істотне значення. Тому, у даному випадку, обов’язок утримувати бувшого чоловіка, жінку, входить в протиріччя з передбаченим статтею 48 Конституції України правом кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

З іншого боку, багато випадків, коли доходи (проценти від банківських вкладів, дивіденди, доходи від здачі в оренду землі, іншої нерухомості, матеріальна допомога від держави, благодійних організацій та інші) жінки, чоловіка, що мають право на утримання, значно перевищують розмір прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. Тобто, їх життєвий рівень відповідає нормам Конституції.

Тому частина третя статті 76 потребує доповнення з урахуванням конкретних життєвих обставин та норм Конституції України.

Частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України передбачається, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Це означає, що інші 70 відсотків прожиткового мінімуму для дитини повинен забезпечити другий із батьків, хто безпосередньо її виховує. А це, як правило, жінка. Таким чином, ця норма прямо суперечить статті 51 Конституції України, що передбачає рівні права і обов’язки подружжя у шлюбі та сім’ї та обов’язки батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Дія Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо прав та обов’язків подружжя по утриманню, забезпечення рівних прав та обов’язків батьків на утримання дитини», запропонованого депутатом В.В. Чернієм, спрямована на забезпечення рівних прав батьків по утриманню дитини і передбаченого Конституцією України її достойного життєвого рівня.

Завданням законопроекту є посилення захищеності прав та обов’язків подружжя по утриманню, забезпечення рівних прав та обов’язків батьків на утримання дитини.

Проектом передбачаються зміни:

- до частини третьої статті 76 Сімейного Кодексу України, наслідком чого є деталізація передбачених ним обставин, при яких після розірвання шлюбу жінка, чоловік мають право на утримання після досягнення встановленого законом пенсійного віку;

- до частини шостої статті 181 Сімейного Кодексу України, наслідком чого є посилення захищеності дітей, підвищення ролі батьків, опікунів та піклувальників при забезпечені прав дитини при стягненні аліментів із батьків, які виїжджають для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу;

- до частини другої статті 182 Сімейного Кодексу України, наслідком чого є забезпечення рівних прав та обов’язків батьків на утримання дитини після розлучення;

- до частини третьої статті 184 Сімейного Кодексу України, метою якої є приведення її у відповідність до вимог частини другої статті 182.

Прийняття даного законопроекту дозволить привести положення статей 76, 181, 182 та 184 Сімейного кодексу України у відповідність до Конституції України, деталізувати обставин, при яких після розірвання шлюбу жінка, чоловік мають право на утримання, посилити захищеність дитини при стягненні аліментів та рівних прав і обов’язків батьків на утримання дитини після розлучення.

 

Соціальний захист громадян