Влада перейнялась конституційними правами в’язнів

В’язні

 

14 березня 2012 року, Голова Верховної Ради України, під час розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України законопроекту реєстр. №9216, дав доручення Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності узагальнити законопроекти щодо питання гуманізації тримання засуджених та осіб взятих під варту, розробити та подати на розгляд Верховної Ради України 10 – 13 квітня 2012 року узагальнений комплексний законопроект з цього питання, що було підтримано Верховною Радою.

У Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності здійснений аналіз законопроектів, що знаходились на розгляді в Комітеті і торкалися зазначеної вище сфери, а саме:

Проект Закону про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України "Про попереднє ув'язнення" (щодо запобіжних заходів), реєстр. №4189.

Проект Закону про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо зняття обмежень на одержання засудженими посилок (передач) і бандеролей), реєстр. №4190.

Проект Закону про внесення доповнень до статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо заборони проведення будь-яких дослідів над засудженими), реєстр. №4721.

Проект Закону про внесення змін до статей 78 і 79 Кримінального кодексу України (щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням), реєстр. №6232.

Проект Закону про внесення змін до статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо реалізації права на пенсію осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі), реєстр. №6382.

Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення конституційних прав заарештованих осіб на медичну допомогу та віросповідання), реєстр. №9206.

Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації законодавства про попереднє ув'язнення та забезпечення конституційних прав і свобод осіб, взятих під варту), реєстр №9216.

Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги особам, які тримаються під вартою, реєстр. №9437.

Проект Закону про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо посилення державного та громадського контролю за дотриманням прав засуджених осіб в установах виконання покарань), реєстр. №9708.

Проект Закону про внесення змін до статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо призначення пенсії засудженим особам під час відбування покарання), реєстр. № 9773.

Проект Закону про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо забезпечення прав засуджених осіб на медичну допомогу та віросповідання) реєстр. №10176.

Частина з цих законопроектів ухвалена як закони, частина не розглянута або відхилена з тих чи інших причин. При підготовці цього законопроекту Комітетом враховані всі позитивні пропозиції щодо гуманізації становища засуджених та осіб, що взяті під варту, з вказаних законопроектів. Також комітетом проаналізовано та враховано висновки Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до законопроектів реєстр. номери 6382, 9216, 9206, 9773.

Норми чинного законодавства України, що регулюють умови тримання засуджених та осіб, взятих під варту, не повною мірою відповідають вимогам ратифікованих Україною міжнародних договорів у цій сфері, а саме Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, Мінімальним стандартним правилам поводження з ув’язненими та Європейським в’язничним правилам.

Про це неодноразово відзначали Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, представники Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, експерти Ради Європи, громадські правозахисні організації.

В зв’язку з цим було підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації законодавства та забезпечення конституційних прав і свобод осіб, які взяті під варту та які відбувають покарання в установах виконання покарань».

Його актуальність обумовлена необхідністю забезпечення дотримання та виконання Україною взятих на себе зобов’язань перед Радою Європи та імплементації положень зазначених міжнародних договорів, які регламентують та вимагають, щоб тримання засуджених та підозрюваних осіб здійснювалося в таких умовах, котрі забезпечують людяність, дотримання прав особи, гідності людини, її честі та повагу до особистості.

Дуже обмеженими вважаються на сьогодні можливості контактів осіб, які знаходяться у попередньому ув’язненні, із зовнішнім світом шляхом листування, передачі пакетів та зустрічей. Це при тому, що презумпція невинуватості в даному випадку ще повинна діяти в повному обсязі. Натомість, відвідування і листи хоча і дозволяються, але вимагають дозволу з боку особи, яка проводить розслідування, і такі дозволи, щонайменше на початковій стадії ув’язнення, переважно надаються достатньо рідко. У зв’язку з цим існує схильність до обмеження або іноді взагалі до припинення необхідних соціальних контактів особи під вартою, в тому числі, і з її дітьми, подружжям та іншими особами.

Багато нарікань з боку європейських експертів викликає і наявна процедура відвідання осіб, які знаходяться у попередньому ув’язненні. Серед низки виявлених порушень найбільш проблематичним вдається перш за все те, що надання побачень поставлено в залежність від рішення особи, яка веде дізнання або слідство. Отже не можна сказати, що побачення та інші контакти є гарантованими для осіб, які тримаються в установах для попереднього ув’язнення. Така регламентація інституту побачень для затриманих осіб дає підґрунтя для зловживань з боку посадових осіб, що ведуть слідство, та ставить ув’язненого в невизначений стан щодо можливості побачити рідних, близьких та інших осіб, що є прямим порушенням вимог зазначених вище міжнародно-правових актів.

Що ж стосується надання взятим під варту змоги отримувати інформацію про події у суспільстві, державі та світі, то така можливість взагалі не передбачена чинним законодавством, що є обмеженням особи на отримання суспільно-важливої інформації.

Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» та інші законодавчі акти передбачають право кожного громадянина України на вільний вибір лікаря для отримання кваліфікованої медичної допомоги та священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів. Разом з цим, кримінальне-виконавче законодавство не містить чітких норм про право засуджених осіб на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги та священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів у місцях позбавлення волі.

Існує чимало проблем і з забезпеченням охорони здоров’я в установах для попереднього ув’язнення. При цьому, саме держава, взявши на себе функцію покарання осіб та обмеживши їх свободу і можливість пересування шляхом поміщення у спеціалізовані установи, зобов’язана надавати таким особам необхідне медичне лікування та огляди. Із звітів Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню вбачається, що основними недоліками медичного забезпечення та охорони здоров’я установах для попереднього ув’язнення в Україні є: неналежні умови для утримання людей, що призводить до створення сприятливих умов для поширення хвороб, зокрема, туберкульозу; відсутність необхідних ліків; неукомплектованість штату медичних працівників, їх недостатність для тієї кількості осіб, яка тримається в зазначених установах і як результат нерегулярні огляди ув’язнених, виявлення, діагностування та профілактика захворювань.

Чинне кримінально-виконавче законодавство України не відповідає базовим міжнародним стандартам і ця невідповідність полягає, перш за все, у відсутності системності, узгодженості та дієвих механізмів реалізації існуючих положень.

Законодавство про попереднє ув’язнення потребує негайних і якісних змін, які дозволять Україні неухильно дотримуватись курсу на інтеграцію до Європейського Союзу, який забезпечує гарантії верховенства права, плюралістичної демократії, дотримання прав людини та розвиток в Україні громадянського суспільства.

Даний законопроект покликаний частково вирішити проблему неефективності діючої системи захисту засуджених від катувань, жорстокого поводження, трудової експлуатації та інших протиправних посягань з боку адміністрації установ виконання покарань шляхом деталізації повноважень осіб, що мають право відвідувати такі установи без спеціальних дозволів, та розширення переліку осіб, наділених таким правом.

Крім того, аналізуючи положення законів, з’ясовано, що статтею 122 чинного Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено право засуджених на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера.

Проте чинним законодавством не передбачено можливості оформлення пенсії засудженим особам, які набули право на пенсію під час відбування покарання, особисто або шляхом надання нотаріального (та прирівняного до нього) доручення іншій особі.

У таких випадках оформлення і отримання пенсій стає можливим тільки після відбування покарання, що є прямим порушенням конституційних прав таких громадян. Найбільш вразливими при цьому є довічно ув’язнені, які взагалі не мають жодних перспектив на отримання пенсій, яку вони заробили до здійснення ними злочину.

Прийняття даного проекту Закону сприятиме більш повному забезпеченню конституційних прав і свобод осіб, які взяті під варту та які відбувають покарання в установах виконання покарань.


Соціальний захист громадян