Депутати стали на захист EX.ua

 

Державні органи посягнули на «святая святых» своїх громадян та інших інтернет користувачів – халяву.

Як відомо, нещодавно правоохоронні органи закрили український файлообмінник EX.ua.


Це викликало шквал бурхливих емоції, ласих до халяви українців. Ми можемо пробачити багато: важку економічну ситуацію в країні, президента з ідіотською посмішкою, постійне зростання цін та зниження рівня життя. Ми не можемо пробачити тільки одного – заборони безкоштовно користуватися платними продуктами. 

Після кількох демонстрацій та хакерських атак на сайти державних органів EX.ua відновив свою роботу.

Правоохоронні органи злякались незадоволених українців чи хакерів? Ні.

Причина значно простіша – відсутність законодавчого регулювання відносин у кіберпросторі. Проте існують загальнолюдські та визнані на міжнародному рівні принципи.

Відповідно до ст. 19 Загальної декларації прав людини “Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь яким способом і незалежно від державних кордонів”.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод декларує, що “Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно без кордонів”.

“Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними у демократичному суспільстві”.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, передбачено, що “Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов’язки і особливу відповідальність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними: а) для поважання прав і репутації інших осіб; б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення”.

Згідно статті 34 Конституції України: “Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.

Україна адаптує законодавство до правової системи Європейського Союзу.

28.05.2003 року Рада Європи прийняла текст Декларації про свободу спілкування в Інтернеті (Declaration on Freedom of Communication on the Internet). 

Відповідно до Принципу 3 Декларації, “Державні органи не повинні, за рахунок заходів загального блокування або фільтрації позбавляти громадськість доступу до інформації та інших комунікацій в Інтернеті, незалежно від державних кордонів. При цьому не виключається можливість установки фільтрів для захисту прав неповнолітніх, зокрема, в місцях, доступних для них, такі, як школи та бібліотеки. За умови гарантованого дотримання положень пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заходи можуть бути прийняті з метою забезпечення видалення точно ідентифікованого інтернет-контенту, або блокування доступу до нього, якщо компетентні національні органи влади прийняли попереднє або остаточне рішення про його незаконність”


Отже, з метою дотримання прав людини на свободу одержання і передання інформації, можливо видалення або блокування доступу лише до точно ідентифікованого інтернет-контенту, а не до сайту, на якому такий контент знаходиться.

Таке видалення або блокування точно ідентифікованого інтернет-контенту повинно відбуватись з гарантованим дотриманням положень пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішення про таке видалення або блокування точно ідентифікованого інтернет-контенту повинно прийматись компетентним органом влади, компетенція якого на видалення або блокування точно ідентифікованого інтернет-контенту повинна встановлюватись ЗАКОНОМ.

І тут депутати згадали про свої обов’язки законотворців та розробили законопроект, який би гарантував права людини на свободу одержання і передання інформації в Інтернеті, ставши тим самим на сторону файлообмінників та простого люду.

Законопроектом пропонується визначити компетентним органом, за рішенням якого буде видалятись або блокуватись доступ до точно ідентифікованого інтернет-контенту, – виключно суд.

Проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про телекомунікації” (щодо гарантування прав на свободу одержання і передання інформації в Інтернеті)” складається з двох розділів:
- до розділу першого входять зміни до ст. 39 Закону України “Про телекомунікації”.
- розділ другий встановлює порядок набрання чинності цим Законом.

Сподіваємося, що прийняття цього законопроекту дозволить гарантувати права людини на свободу одержання і передання інформації в Інтернеті.

 
Соціальний захист громадян